печатками, довіри до них не було. Дружина поділилася своїми побоюваннями з чоловіком, і вони почали мізкувати, як позбутися видимої загрози.
«Квочка» була набагато старшою за Соню і з великим досвідом. Психологію людей, мабуть, знала не з книжок, тому не дивно, що, будучи бездітною, змогла втримати біля себе такого привабливого чоловіка, як Альберт. Вона відчула небезпеку і, щоб уникнути біди, попросила чоловіка підіграти благодійниці. Вони помінялися місцями, і Альберт намагався жартами заспокоїти розтривожену маму. Його кострубата російська мова викликала в неї усмішку, але вселяла довіру. Він не приховував, що Нью-Йорк не кінцева зупинка цієї довгої подорожі, що їм треба буде перейти на іншу внутрішню авіалінію. Щоб українка не хвилювалася через оплату додаткової послуги, сказав, що для цього їй доведеться піти з ним у філію банку, де він зможе зняти потрібну суму коштів і розрахуватися з нею.
Це повідомлення наштовхнуло її на думку, що тоді, залишившись із ним наодинці, вона застосує своє вміння спокушати чоловіків і попросить узяти її нянькою до дітей. Не збиралася загадувати наперед, але дуже хотіла, щоб її задум здійснився.
Усупереч її плану, Альберт нагадав, щоб вона не забула зареєструватися в аеропорту на зворотний рейс до Києва.
– Якщо захочеш, то можеш залишитися для екскурсійного ознайомлення з містом, але недовго. Ти не володієш англійською, то, щоб не втрапила в якусь халепу, раджу не затримуватися тут, – порадив він чисто по-людськи.
Соня мовчала. Її погляд був прикутий до дітей, і Альбертові здалося, що вона його не чує. Коли оголосили про приземлення і лайнер пішов на посадку, діти почали плакати. Соня припала до колиски й почала заколисувати їх, муркочучи лише їй відому колискову. Голову підвела тоді, коли лайнер приземлився і в салоні почалася метушня. Альберт стиснув рукою її плече, щоб отямилася. «Квочка» вхопила кріселко з дітьми й поспішила до виходу. Першою перетнула лінію, за якою можна розчинитись і зникнути не тільки з очей, але й із життя. Чоловік наздогнав її і попросив зупинитися. Мабуть, нагадав, що перед подальшим польотом дітей варто нагодувати. Зрозумівши хибність своєї поведінки, вона покірно пішла за ним до дитячої зали.
Соня відчувала, що настав кінець виснажливої подорожі, яка принесла їй душевний біль і усвідомлення того, що гроші, зароблені таким способом, щастя не принесуть. Спочатку піднесла до грудей хлопчика, потім Софі. Сльози скапували на кругленьке личко дитини, дуже схоже на лице її старшого синочка, який чекає маму вдома. Вона допомогла на спеціальному столі розповити дітей і поміняти підгузки. Коли побачила родиму пляму на колінці Софі, нерви жінки здали й вона зомліла…
Прийшла до тями від запаху нашатирю, яким незнайомі люди намагалися їй допомогти. Обвівши поглядом довкола, побачила лише Альберта, який не ризикнув покинути її саму.
– Нам треба поспішати, – сказав він, подаючи Соні руку. – Мусимо знайти автомат мого банку, де я можу зняти кошти