про неї дівчині розповідав. У Маші він був не першим залицяльником і вважав, що трохи пофліртує і без проблем з нею розійдеться. Перед дембелем перестав ходити в гості, бачився з нею лише в буфеті й з нетерпінням чекав наказу про звільнення в запас.
Та одного дня дівчина його перепинила, розплакалась і повідомила, що носить під серцем його дитину. Ледь не в ноги падала й просила, щоб забрав її із собою в далеку Україну. Не вистачило в Петра совісті залишити вагітну молодицю, хоча постарітися мріяв не біля такої…
Батькам не встиг написати й попередити, що приїде з дружиною. Повертався рідною вулицею з вокзалу й бачив здивовані погляди знайомих. Спочатку не здогадувався, з чого б це. Та коли мама вперше побачила майбутню невістку, тихо запитала:
– А наших там не було?
Аж тоді Петро зрозумів причину подиву людей – Маша мала азійську зовнішність. Йому подобались її трохи звужені під кутом очі, які, здавалося, усміхалися навіть тоді, коли була сердитою. Для місцевих людей жінка, схожа на китаянку, була рідкістю, тому й дивувалися, чим вона могла звабити такого видного парубка, як Петро.
– Що, Петрусю, на безриб’ї і рак – риба? – цвіркнула в очі старша із сестер, залишившись після цих слів братовим ворогом до кінця життя.
Він розумів їхнє здивування, але не виправдовувався, бо й сам не планував привозити дружину із чужих країв, коли в селі гарних дівчат вистачало. Підтримуючи Машу, віджартовувався і переконував родину, що вибрав одну з найкращих жінок, яких там бачив. Сестри гнівалися, що не попередив їх, потім знаходили інші зачіпки, щоб не родичатись. Невдовзі справили невеличке весілля і молодята, незважаючи на різні прикрощі, налагоджували сімейний побут.
Маша виявилася тямущою жінкою і швидко зрозуміла, що чужинці втриматися біля чоловіка буде важкувато. Їй пощастило на терплячу свекруху, яка допомагала бавити внучку Олю і вчила невістку господарювати по-українськи та виживати при суцільній нестачі харчів та інших товарів у крамницях. Не було у влади дефіциту лише на камінь і пісок. Будівельна галузь розвивалась, і підприємства не шкодували грошей на житло для своїх працівників.
Кілька років сумлінної праці на заводі для Петра увінчалися успіхом. Спочатку йому надали сімейний гуртожиток, а згодом і двокімнатну квартиру. Життя складалось, як і в більшості родин, причетних до будівництва світлого майбутнього.
Стрімкий плин часу нерідко змушує людей повертатися до тих подій, що змінили життя… Мрія народити сина так і залишилася нездійсненою, попри всі потуги подружжя. У Петра зародилася недовіра до дружини, яка не могла чи не хотіла народжувати. Змусив її пройти обстеження, і виявилося, що це він не здатен мати дітей. Гірко визнавати свою провину, але від правди не втечеш. Усвідомлення того, що Маша обвела його навколо пальця, обманувши, що вагітна від нього, не давало йому спокою. Він любив доньку й надалі не мав наміру змінювати своє ставлення до неї, але образу через обман не