я на людей! Нехай за собою дивляться! Поживу трохи, роздивлюсь і, якщо не сподобається, утечу від нього. Гризтися так, як ви гризетеся, не буду, – карбувала слова з насмішкою навмисне, щоб дошкульніше ранити батьків.
Петро слухав і дивувався. Звідки в неї такі думки? Бабуня колись нагадувала, щоб вони хоч іноді ходили до церкви й брали із собою Олюню. Казала, що лише страх перед Божим покаранням стримує людину від багатьох негожих вчинків, особливо дівчат. Маша лише посміялася з неї, бо з досвіду знала, що ніякого покарання нема. Тоді, коли вона дівувала, вийшла сухою з води. Тепер проявилися перші паростки – Оля шлюб не вважає священним і ступила на дорогу розпусти. Батькам соромно комусь признатися, що єдиної доньки не впильнували й не застерегли від помилок.
Зятя, чи співмешканця доньки, побачили, коли він приїхав майбутню дружину забрати з речами. Високий, з хворобливим обличчям парубок не справив враження турботливого закоханого чоловіка. Зацікавлено зиркнув по кімнатах і, побачивши лише дві пузаті сумки перед порогом, розчаровано запитав: «Оце все?» На який багаж молодик сподівався – лише йому відомо.
Чи знала Оля, куди їде, чи сліпо йшла за покликом серця – батьки мали великий сумнів. Дурний гонор гнав дитину з дому, і ніякі доводи не змогли її зупинити. Повідомила тільки, що їде в столицю, бо в їхньому жабнику вільним людям, таким як вона, затісно. У дівчини з’явилася неприязнь до всіх людей, які живуть у цьому містечку. Що могло так негативно вплинути на її переконання, адже в школі не було жодних зауважень до її поведінки? Не була відмінницею, але й задніх не пасла. Батьки складали гроші на подальше навчання, і раптом усе це перекреслено. Чужий план здався Олі переконливішим, і вона повірила своєму обранцеві.
Порожнеча й сум поселилися в родині Процюка. Предмет непорозуміння між батьками зник, але кожен залишився при своїй думці. Не вистачило обом мудрості пробачити одне одному. Петро вважав, що причиною розпаду сім’ї стала Маша, і чекав від неї вибачення хоч тепер. Натомість за прикладом дочки вона спакувала валізу й повідомила, що повертається в Приморський край. Це сталось якраз напередодні розпаду Радянського Союзу. Та неочікувана подія не одному сплутала карти…
Довідавшись, що мати покинула батька, Ольга перестала з ним спілкуватися. Хотіла викреслити його зі свого життя. Петро картався своєю непоступливістю, бо Маша була дружиною не з найгірших. Не навчилася господарювати «по-українськи», як учила її свекруха, але дотримувалася традицій і була ощадливою. Поривався написати їй листа з проханням повернутися, але через купу літ адресу, за якою вона колись мешкала, уже не пам’ятав. Маша часто говорила про сестру в місті Красноярську, то могла й до неї поїхати. Не мав поруч нікого, хто б його розрадив і підтримав. Утративши родину, він не знайшов іншого порятунку, як подружитися з оковитою. Після кількох чарок нагальні проблеми втрачали актуальність і життя набирало іншого сенсу…
Повернення доньки
Метушливо