з якої причини я мала б це робити?
– Тому що я невинуватий. Тому що я не скоїв геть нічого поганого.
Він перевернув долоні й простягнув їх на протилежний кінець столика.
– Ці руки породжують життя. Вони породили вас, Рейчел. Ці руки тримали вас найпершими. Ці руки. – Він поглянув на них так, наче то були дві його великі любові. – Оті жінки позбавили мене імені. – Він склав руки докупи й опустив на них погляд. – Я втратив родину через увесь цей стрес і всі ці чвари. Утратив практику. – На його нижніх повіках зблиснули сльози. – І я на це не заслуговував. Не заслуговував.
Рейчел усміхнулась йому – як вона сподівалася, співчутливо, хоч і підозрювала, що вийшло просто нездорово.
– Не зовсім розумію, про що ви мене просите.
Він відхилився від столика.
– Напишіть про цих жінок. Покажіть, що вони мали певні ідеї, що вони обрали мене для просування цих ідей. Що вони заповзялися мене знищити, а тепер таки знищили. Їм потрібно спокутувати провину. Потрібно покаятися. Їх треба викрити. Тепер вони подають на мене до цивільного суду. Чи знаєте ви, юна леді, що захист у середньостатистичній цивільній судовій справі коштує чверть мільйона? Сам тільки захист. Байдуже, виграєш ти чи програєш – однаково викладеш двісті п’ятдесят тисяч доларів. Ви це знали?
Рейчел ще залишалася під враженням від «юної леді», проте кивнула.
– Отже, отже, отже, цей шабаш зґвалтував мене. А яке інше слово могло б тут підійти? Вони знищили моє добре ім’я та зруйнували мої стосунки з рідними і друзями. От тільки хіба цього достатньо? Ні. Тепер вони хочуть обгризти мої кістки. Вони хочуть заволодіти тими скромними грішми, які в мене залишилися. Щоб я прожив решту життя у злиднях. Щоб я помер на ліжку десь у притулку нікому не потрібним нікчемою. – Він розчепірив пальці над стосом паперу. – На цих сторінках містяться всі брудні факти про цих брудних жінок. Напишіть про них. Покажіть світові, хто вони. Я забезпечую вам Пулітцера, Рейчел.
– Я приїхала сюди не заради Пулітцера, – сказала Рейчел.
Його очі звузилися.
– Тоді чому ви сюди приїхали?
– Ви сказали, що у вас є інформація про мою матір.
Він кивнув.
– Опісля.
– Після чого?
– Після того як ви напишете матеріал.
– Я так не працюю, – відказала Рейчел. – Якщо у вас є інформація про мою матір, просто скажіть мені, і ми побачимо…
– Річ тут не у вашій матері. Річ у вашому батькові. – Він зблиснув очима. – Як сказали ви самі, регіон тут невеличкий. Люди балакають. А про вас, люба моя, розповідали, що Елізабет відмовлялася казати вам, хто ваш батько. Знаєте, ми, усі добрі містяни, вас жаліли. Ми хотіли вам сказати, та ніхто з нас не міг цього зробити. Ну, я міг би. Я непогано знав вашого батька. Та, зважаючи на закони про лікарську таємницю, не міг розкрити його особу всупереч побажанням вашої матері. Але тепер вона мертва. А мені вже не можна практикувати. – Він надпив свою каву. – Отже, Рейчел, ви б хотіли знати, хто ваш татусь?
Рейчел заговорила не відразу.
– Так.
– Що-що?
– Так.
На