хитнула головою, морально готуючись до наступного відра помиїв на свою голову.
– Я постою.
– Тоді ми вип’ємо. – Він пішов до барного візочка й заходився розливати випивку всім присутнім. – Вона, твоя мати, померла, коли ми були за кордоном. Того року я відбував сабатикал[7] у Франції і роками не знав про її смерть. У нас же не було спільних друзів, які б могли розповісти мені про її відхід із життя. Дуже співчуваю твоїй утраті.
Він поглянув просто на неї, і вона різко усвідомила глибину його співчуття.
Чомусь їй спало на думку всього одне запитання:
– Як ви зустрілися?
Він пояснив, що зустрів її матір у потязі з Балтимора, куди він навесні сімдесят дев’ятого їздив на похорон власної матері. Елізабет, здобувши докторський ступінь в Університеті Джонса Гопкінса, прямувала на схід, на першу викладацьку посаду в Маунт-Голіоку. Джеремі вже третій рік працював асистентом-професором у Баклі-коледжі за п’ятнадцять миль на північ. Менш ніж за тиждень вони почали зустрічатись, а менш ніж за місяць – жити разом.
Він приніс Рейчел і Морін шотландського віскі й підняв келих із ними сам. Вони випили.
– То був перший рік, коли твоя мати працювала в украй ліберальному регіоні ліберального штату наприкінці ліберального десятиліття, тож співжиття без шлюбу тоді вважалося прийнятним. Вагітність без шлюбу, можливо, вважали б іще більш прийнятною: дехто вважав, що це похвально, плювок в обличчя панівній парадигмі й таке інше. Та якби вона просто залетіла від невідомого? Це виставило б її нікчемною і жалюгідною, дурнуватою жертвою, нездатною піднятися над своїм класом. Принаймні вона цього боялася.
Рейчел помітила, що Морін уже випила половину свого віскі й уважно стежить за нею.
Джеремі заговорив дуже швидко – його слова тепер сипалися та спотикалися.
– Але… але… але… нав’язати думку широкому загалу, тим, із ким вона працювала, і таке інше – це одне. Інша річ – спробувати нав’язати її вдома. Ну, тобто я не професор математики, та рахувати все-таки вмію. А твоя мати схибила в розрахунках на два місяці.
Ось воно. Він просто сказав це, подумала Рейчел і зробила добрячий ковток віскі, та я чомусь цього не чую. Знаю, що він має на увазі, та водночас не знаю. Не можу знати. Просто не можу.
– Я охоче й навіть радо допоміг би їй нав’язати цю вигадку, та не бажав підтримувати цю брехню на нашій кухні, в нашій спальні, у нашому повсякденному житті. Це було підступно.
Рейчел відчула, як її губи ледь-ледь заворушились, але з її вуст не злетіло жодного слова. Повітря в кімнаті розрідилось, а стіни стиснулись.
– Я зробив аналіз крові, – промовив Джеремі.
– Аналіз крові, – неквапом повторила Рейчел.
Він кивнув.
– Найелементарніший. Він у жодному разі не довів би батьківства однозначно, зате однозначно спростував би його. У тебе третя група крові, так?
По її тілі розлилося заціпеніння, наче вона ввела собі у хребетний канал новокаїну.