Однак скажіть, будь ласка, яка з цього користь?
– Поняття не маю.
– Даруйте?
– Поняття не маю. Ніхто не знає. У здорових людей діаметр бронхіол сталий і не змінюється ні на йоту. Це загадка для нас. Згори все забудоване кілограмами хряща, щоб підтримувати бронхи стабільними й відкритими, а знизу – нічого. А від тих м’язів одні лише неприємності.
– Неприємності? Ви про що?
– Іноді вони впадають в істерику. Починають неконтрольовано скорочуватися, тож їх зрештою розбивають судоми. Тоді з повітрям справді погано. Можете запитати астматиків.
– Дивина.
– Атож.
– А де ми тепер?
– 17-те розгалуження. Діаметр менш ніж пів міліметра.
Рис. 4. Розгалуження бронхіальної системи. Від початку (трахеї) і до кінця (мішкоподібні альвеоли) дихальні шляхи розгалужуються 23 рази
– Я майже не бачу слизу.
– У здоровому тілі його й немає. Слизові залози бронхів виділяють на день менш ніж 50 мілілітрів слизу. Дрібниці, якщо порівнювати з носом.
– А під час бронхіту?
– Усе інакше. Тоді миттю кількість слизу підстрибує до позначки 300—400 мілілітрів на день.
– Звучить загрозливо.
– Він розподілений по всіх бронхах. Однак знизу, у таких вузьких проходах, слиз може наробити біди.
– Тут просто неймовірно вузько.
– Ще б пак. Найменше коливання бронхіальної стінки – і хлюп – слизовий корок! Тут усе дуже щільно.
– А буде ще вужче? Бо мені вже млосно робиться.
– Ще трішки треба потерпіти. Он там бачите. За 18-м розгалуженням.
– А що це таке? Якісь мішки в стінках?
– Альвеоли. Тут стає просторіше. Внутрішня поверхня істотно збільшується. На кінцевій станції, тобто на 23-му розгалуженні, кожне бронхіальне закінчення має десь 40 таких мішечків. Це вам не жарти. Разом їх приблизно 400 мільйонів.
– Вражає. То яка роль усієї цієї поверхні?
– Газообмін. Кисень заходить – вуглекислий газ виходить.
– Тобто тут відбувається дихання.
– Суворо кажучи, так. Саме тому після 17-го поділу бронхіоли називають дихальними, респіраторними. Щоправда, інтенсивність збільшується поступово. Справжнє дихання відбувається на самому кінці альвеолярних мішечків.
– Отам, у тій великій печері? Якийсь гармидер!
– Радше навпаки, абсолютний порядок. Не хвилюйтеся.
– А чому тут усе залито червоним світлом?
– Через червоні кров’яні тільця. У найкрихітніших кровоносних судинах. Вони обвивають альвеоли ззаду. Стінки альвеол і кровоносних судин тут такі тоненькі, що можна побачити, як ними біжить кров. Якщо бути точним, то завтовшки вони одна тисячна міліметра!
– Зрозуміло.
– Обережно, ми на місці. Двері відчинені. Зараз почнеться.
– Ого. Усе відбувається так швидко. Скільки часу ми стоятимемо?
– Максимум секунду. За цей час частинки кисню мають потрапити у кровоносні