тут побачите. Так уже склалося, що, коли я спостерігаю за чимось новим, нагору, як на тій багаторівневій стоянці, також вилазить і цілий чемодан усього побаченого раніше. Проте, мабуть, і перепрошувати не варто. Це просто така японська звичка. Весь час перепрошувати.
Якийсь час ми сиділи, уважно розглядаючи одне одного. Японський молодий лікар у чорній перуці та ідеальному білому халаті з вишитим на кишені прізвищем та я – схудла і недбало вбрана європейка, з червоними від безсонних ночей очима. Він запитав, чи розумію я японську. Я заспокоїла його, а сама подумала, що то було б жахливо – мати лікарефобію, захворіти у чужій країні, та ще й до того не говорити японською.
Я сказала лікарю, що маю проблеми зі сном. Він запитав, чим він мені може допомогти. Не вдаючись у деталі, я йому оповіла коротку історію попередніх днів.
– Ну, так це цілком природна реакція вашого організму на стрес. Що ж ви хотіли, – похитав він головою. – Та й до того, чого це ви думаєте, що не спати – то страшно? Коли організм остаточно змориться – ви заснете, от побачите, – посміхнувся він мені привітно.
Щось мені не хотілося чекати того «остаточно», бо багатьох тут воно чомусь приводило не до лікарні і не у ліжко до солодких снів, а на дахи хмарочосів чи платформи поїздів. Та я промовчала. Лікар запропонував снодійне. На моє запитання, чому я маю його вживати у такій дозі, він сказав, що це нормальна доза і він сам інколи навіть тричі на тиждень його вживає. Я подивилась на його ідеальний білий халат, який дисонував із втомленим обличчям, і взяла рецепт.
Мені пригадалася новина про водія кільцевої лінії метро Яманоте, котрий заснув за кермом; і люди їздили по колу, а він спав. І вони проїхали свої зупинки і запізнились на роботу. Після чого міністерство охорони здоров’я випустило циркуляр, у якому зверталась увага на те, як недосипання впливає на працездатність, а у водіїв поїздів після цього почали міряти тиск. «Цікаво, наскільки може помилитися невиспаний лікар», – зухвало подумала я.
Коли я була вже на порозі, лікар обізвався до мене:
– Знаєте, я вам хочу сказати дещо не як лікар. Ви дозволите?
Я кивнула.
– Якби раптом зараз усе стало як раніше, то ваш сон також вернувся б до вас. Ви не хворі. Запам’ятайте.
Я сумно посміхнулась:
– Отож мій сон пішов за ним, – промовила я і, тихо додавши «дякую», вийшла з кабінету, подумки побажавши йому самому гарно виспатись. Нормальним, природним, без снодійного, сном.
3. Моя подружка Майко
Я прокинулась наступного дня, і на мить здалося, що попередня нічна розмова мені наснилась. Буває ж таке, коли щось насниться і в тебе віднімаються ноги і холодіють руки, а всередині щось обривається і стрімко летить донизу. І ти в момент відчуваєш, що втратив точку опори. Неначе вона була – і «хопс», її вже немає. У кімнаті все було, як і раніше. Тільки слухавка валялась біля телефону на підлозі, а на столі стояв недопитий холодний чай та валялась пачка цигарок «Майлд севен».
Я