нації скалічена духом інтелігенція XІX віку, намагалася за всяку ціну знищити в нас той шляхетний тип, витворений історією і традиціями.
Щодо вашої інтелігенції – це їй у великій мірі вдалося. Витворився в нас тип Шевченкового «свинопаса», людини, яка вірила не в страшного, а в поблажливого і всепрощаючого Бога; яка взагалі на індексі мала слово «віра» і особливо «фанатична віра»; яка ніколи своє право до життя не опирала на отих «натуральних правах», які Бог дав кожному звіру і кожному птахові, лише – на ласці іншого; яка мусила те право обаргументувати «інтересами соціалізму», «поступу» чи якоїсь там «еволюції», і лише від них чекала здійснення того права; яка вірила в автоматичний похід людськості до «щастя», в зникнення «хижацьких інстинктів», в утопію вічного блаженства, в магічну міць намовлювання і надоумлювання, яка всі мужеські чесноти – ненависть до своїх «єретиків» і перекинчиків, відвагу, суворість до себе, карність, безпощадність до всього, що порушує чи розхитує спаяність збірноти, непохитність думки, прив’язання не до «злата» і «блата», а до «заліза», виклинала, як гріх.
Наші ліберали з їх традиціями драгоманівщини, Тагора і Толстого зробили в нас те саме, що – з меншим успіхом – деінде зробили «європейські нігілісти».
Вони «знеславили найцінніші по своїй якості чесноти». Вони прищепили нашій верхівці «підозріння і зогидження всього гарного, блискучого, багатого, гордого, самовпевненого, могутнього»… Всі «сильні почуття – зухвальство, насолоду, тріумф, гордість, відвагу нап’ятнували вони, як щось гідне осуду». Їх намір був «забрати чисту совість» у представників героїчного типу давніх часів, понизити його в його власних очах, обезвартнити, зогидити морально його шляхетний кодекс життя… Так, як ось робили вони і у нас, понижуючи ідею патріотизму і любові свого, понижуючи ідею власновладства, протиставляючи патріотизмові – «всенацію», рідному краєві – всесвітянство, ідеї боротьби за буття – ідею вишахрованого буття, ідеї безнастанного зусилля – ідею порозуміння, ідеї власного права – ідею вселюдської етики, ідеї творчої людини – ідею «обставин» і «середовища» і хамелеонських чеснот пристосування до них.
Вони, ці переконані фелахи, були тими, які знищили в нашій душі наші історичні традиції, традиції духу давніх часів. Вони зробили з нами приблизно те, що зробили інші з римлянами, обернувши їх поволі в італійців кінця XІX віку, перед приходом фашизму, в нижчу расу.
Хто знає, чим були в наших очах, в очах пересічного європейця, італійці тих часів, часів к погрому під Адуєю (1896), і той згодиться, що це був у нашій уяві той самий тип, що його наприклад описує Котляревський в «Енеїді»:
Італьянець же маляр,
Ісквапніший на всі штуки,
Співак, танцюра на всі руки,
в руках Кіркеї обернувся в мавпу… Пилип Орлик описує його як «перегрінуса з багателями, різними товарами: то олійками, то ножичками, бритвами, табакерками». Такими можна було їх бачити і на Україні в кінці XІX віку,