становищі, подумав Ґай.
– Вона жива? – прошепотів він до Гаррі.
– Думаю, що так, – прошепотів той у відповідь. – Дивись.
Вони спостерігали за тим, як жінка підняла одну руку, розмахуючи пальцями, наче курка, що йшла після того, як їй відрубали голову. Чоловіки витягли ноші через двері вагона, енергійно рухаючись уперед, щоб протистояти натовпу надворі.
Щойно лікарі пішли, Ґай та Гаррі ступили всередину.
– На підлозі кров, – приголомшено промовив Ґай.
Гаррі глянув на кров, пляму темної крові, а тоді на порожнє місце, де сиділа жінка. Там була потерта шкіряна валізка, капелюх, незграбно кинутий згори, та чорна дамська сумочка. «Ілюстровані новини Лондона» лежали навскіс на сидінні, кров забруднила згорнутий бік, так, наче він був притиснутий до її голови, можливо, щоб стримати кровотечу. Ще одна валіза ховалася під сидінням. А ще була темно-синя валізка для косметики, відкрита, що дозволяло мигцем глянути на білу обшивку всередині. На підлозі валялася пара зламаних окулярів, дві частинки гребінця для волосся та сторінка з газети. Ґай записав кожний предмет. Список скидався на досить нікчемний підсумок життя тієї жінки. Він помітив ще одну велику пляму крові на стіні, де мала б бути її голова.
– Зазирни до її сумочки, – сказав Гаррі. – Там має бути сказано, хто вона була. Тобто є.
Ґай зазирнув: там був порожній гаманець, записник із кількома тьмяними записами олівцем, які він не зміг прочитати в сутінках, зворотні квитки та Національна реєстраційна картка, яка засвідчувала особу власниці Флоренс Найтінґейл Шор, Королівської медсестри, притулок Карнфорт, Квін-стрит, Гаммерсміт.
Щойно Ґай опанував себе, його очі за скельцями окулярів розширилися.
– Це розслідування вбивства, – промовив він.
– Ще ні, – заперечив Гаррі. – Вона ще жива. Сподіваймося, що вона виживе. Ходімо, нам краще поговорити з іншими.
Надворі було неспокійно. Пасажири бачили, як виносили тіло, й це викликало серед них хвилю запальних перешіптувань, а одна жінка знепритомніла. Пана Меннінґа оточили інспектор-криміналіст та двоє чергових з потяга, які представилися Генрі Даком та Джорджом Волтерсом, а також Ґай та Гаррі. Спалахнула гучна дискусія щодо подальших дій та, схоже, ніхто не слухав інших.
Пан Меннінґ повернувся до інспектора-криміналіста Вайна:
– Містере Вайне, нам забрати її речі? Ми маємо запустити цього потяга, інакше на лінії протягом усієї ночі будуть затримки.
– Взагалі-то, інспектор-криміналіст Вайн, пане Меннінґ, – відповів той. – Мені прикро вас розчаровувати, але тепер цей потяг – частина нашого розслідування. Ми нічого не прибиратимемо.
Ґай відчув хвилювання, яке дещо збентежило його. Жертвою нападу став хтось інший, але повітря все одно ніби запоганило чимось їдким та кислим. Трохи віддалік від них стояли троє робітників, які більше не гомоніли один з одним. Вони курили й дивилися собі під ноги.
Інспектор-криміналіст кивнув Ґаю та