та Ґай квапливо поправили шоломи, а Ґай застібнув верхні ґудзики пальта. Їм хотілося замаскувати своє збентеження надмірно серйозним тоном.
– У чому проблема, синку? – запитав Гаррі, хоча охоронець був щонайбільше років на два молодший за нього, та на добрих шість дюймів[6] вищий.
– Це молода панянка, сер, – сказав охоронець, відступаючи до дверей. – Вона на рейках. Ми думаємо, що потяг вже почав відправлятися, коли вона вистрибнула й забилася. Нам треба швидко забрати її звідти.
Двоє поліціянтів почали бігти, а черговий проштовхнувся попереду, вказуючи шлях. Уже скоро вони дісталися краю платформи, де помітили жінку, про яку і йшлося – вона була в сотні ярдів від них, лежала на землі – одна нога випростана, а інша підігнута. Жінка трималася за литку, обличчя скривлене від болю, хоча від неї й не чулося ані звуку. Капелюшок сповз набік, і Ґай бачив пасма темно-каштанового волосся, розкиданого ззаду на шиї. Черевики зношені, та й рукавичок на ній не було. Вона мала жалюгідний вигляд, хоча, подумав Ґай, як це годиться для молодого чоловіка, і була гарненька.
Чоловікам не знадобилося багато часу, щоб звести тендітну дівчину на ноги.
– Мені так прикро, – сказала вона, тремтячи від шоку падіння. – Я не думала, що поїзд рухається так швидко.
Уже невдовзі вона була на платформі, сиділа в привокзальному кафе з чашкою підсолодженого гарячого чаю перед собою. Поки черговий пішов на пошуки медсестри, Гаррі стояв біля дверей, на варті, як висловився сам; Ґай сів поруч із нею.
– Гаразд, міс, – сказав Ґай. – Треба нам з’ясувати кілька деталей.
– Навіщо? Я ж не зробила нічого поганого, чи не так?
– Відверто кажучи, ні, міс. Але це було небезпечно. І нам потрібно написати звіт, – сказав Ґай, ледь помітно почервонівши. – Тож, будь ласка, назвіть своє ім’я.
– Луїза Кеннон.
– Адреса?
– Квартира сорок три, блок Сі, маєток Пібоді, Лоуренс-стрит, Лондон.
– Рід занять?
Луїза стискала в руці листа, не в змозі прочитати його.
– Праля. Саме так, я допомагаю матері. Але це не зовсім те, чим я планую займатися впродовж усього життя.
Ґай усміхнувся.
– Ні, міс Кеннон, – він замовк. – Міс, адже так?
– Так.
Рум’янець став трохи яскравішим.
– Куди ви прямували?
– До Гастінґса, але я…
– Що?
– Нічого. Я прямувала до Гастінґса.
– Тоді чому ви вистрибнули з потяга? Хотіли вийти в Льюїсі? Іноді люди не розуміють, що платформа коротша за потяг. Таке траплялося раніше.
– О так, я хотіла сказати… Так, я прямувала до Льюїса… – Луїза знову не договорила.
Ґай дуже по-доброму дивився на неї.
– І ви мало не пропустили свою зупинку? Так?
Гаррі суворо глянув на нього.
– Так, саме так. Ой. – Вона здригнулася та схопилася за ногу.
– Медсестра скоро прийде, міс, – сказав Гаррі. – Намагайтеся не