відповів.
Ґай суворо зиркнув на нього, а потім відвів Луїзу вбік, тримаючи її за плече. Гаррі був на кілька кроків позаду них.
– Що там трапилося? – ласкаво запитав Ґай. – Він зробив вам недоречну пропозицію?
Луїза, тепер уже збентежена своєю брехнею, зачудована, чому взагалі це зробила, похитала головою.
– То пусте, – відповіла вона. – Нічого такого, чому я не змогла б зарадити. – Окрім заціпеніння, вона відчувала, як здіймається відчуття провини.
Ґай глянув на Гаррі, а тоді повернувся до Луїзи, з її спотвореним капелюшком та забинтованою ногою. Вона скидалася на горобця зі зламаним крилом.
– Вам потрібна допомога?
Луїза відвернулася. Вона попросила б будь-кого, та не його. Зрештою, він поліціянт.
– Не знаю, чому говорю це, та чому б мені не позичити вам трохи грошей? – сказав Ґай. – Я можу дати вам перепустку на потяги, тож не доведеться купувати квиток. А ще кілька монет, щоб ви могли купити собі сандвіч у дорогу. А може, й трохи почистити черевики. – Він широко всміхнувся.
Луїза пом’якшала. Заради того щоб отримати ту роботу…
– Я поверну, – сказала вона. – Я мала на увазі…
– Не переймайтеся, – сказав Ґай. – Доки ви ще можете встигнути на ту співбесіду. Зачекайте тут, я дістану перепустку.
Вони пройшли до кабінету начальника вокзалу, де Ґай лишив Луїзу сидіти на лавці ззовні, а Гаррі стояв біля неї. Її тіло переповнювало збентеження, вона заледве могла глянути на нього. Ґай вибіг з кабінету через п’ятнадцять хвилин, хоча здалося, що це тривало значно довше. Він тицьнув Луїзі в руку перепустки та кілька шилінгів, не звертаючи увагу на її несміливі заперечення.
– Нам треба йти, – сказав він Гаррі. – Дзвонив шеф, на станції Гастінґс щось трапилося. Він хоче, щоб ми дізналися, що саме. Більше мені нічого невідомо.
Ґай розвернувся до Луїзи, і вона помітила його спантеличення від надмірного хвилювання.
– Перепрошую, – сказав він. – Сподіваюся, ви витримаєте співбесіду. Сподіваюся, ви отримаєте роботу. Можливо…
– Так, я повідомлю вам, – сказала Луїза, всміхаючись йому. – Припускаю, що зможу написати вам на вокзал Вікторія. Сержант Салліван, адже так?
Він кивнув.
– Дякую. До побачення… і щасти вам.
Ґай повернувся до Гаррі, й вони обоє побігли, високий та низький, за покликом обов’язку.
Розділ сьомий
12 січня 1920
Того дня Ґая та Гаррі привітало не надто приємне видовище. Сонце зникло з небосхилу, і рання вечірня прохолода опустилася разом із присмерком за двадцять хвилин, що їм знадобилися, щоб дістатися станції Гастінґс. Вони квапливо перейшли міст до наступної платформи (їм повідомили, що інцидент трапився на першій) і побачили, що потяг, який відправився о 15: 20 з лондонського вокзалу Вікторія так і не дістався свого місця призначення. Юрбу розлючених пасажирів пересадили на інший поїзд, думки про пропущені зустрічі та холодні вечері відволікали їх від драми, що розгорталася простісінько перед їхнім носом.
На