долинами, щоб прибути туди, де її ніхто не знав, де все було можливо.
Натомість, купуючи два квитки, її різко смикав дядько.
– В один бік, третій клас, до Гастінґса.
Вона розчула, як касир говорив щось про коротку платформу в Льюїсі, першу зупинку, де потяг розділять.
– Гастінґс? – промовила Луїза, щойно вони відійшли. Ліам Магоні дзвоником залунало їй у голові.
– Маю друзів, там ми на якийсь час і зупинимося. А тепер заткнися.
Луїза замовкла, їй потрібно було зосередитися на листі, який вона мала дістати з кишені Стівена. Якщо це лист із пропозицією прийти на співбесіду на посаду помічниці няні, то це її порятунок. Вона мусила забрати його.
Луїза не вимовила ані слова, доки він вів її до дев’ятої платформи, де вже чекав потяг. Стівен обрав купе, в якому сиділа лише ще одна пасажирка – літня жіночка, яка стиха схлипувала в свій носовичок і, схоже, заледве помітила їх. Зі свистом, шипінням та поштовхом потяг рушив, і лише тоді Стівен ослабив хватку, з якою тримав племінницю. Вони сиділи поруч одне одного. Луїза, напружена, з прямою спиною, казала собі не дивитися на Стівенову кишеню. Її дядько насунув на очі капелюха, склав руки й дивився у вікно.
Щойно потяг набрав швидкість, Луїза визирнула на обриси Лондона, що зникали на обрії, сірі сітчасті фіранки на вікнах та потемнілу цеглу будинків південніше від ріки. Уже скоро вони дісталися просторих полів Кента, пожнивної, брунатної землі, охайно відділеної від тьмяного неба рівними лініями живоплотів. Фермерські будинки виднілися водночас і близько, й далеко від залізничних рейок, інколи відкриваючи поглядам пасажирів двері хлівів, а біля них запечатані молочні бідони, які чекали, доки їх повантажать на воза; іноді виднів лише задушливий дим із труби. Виїхавши з першого тунелю, Луїза мимохіть замилувалася стадом коричневих та білих корів, які вкупі лежали в кутку поля, перед ними стояв один-єдиний бик – ніби прем’єр-міністр та його лінивий парламент. Було ще два тунелі, у кожному з яких потяг занурювався в темряву, і тоді звук коліс робився приголомшливо гучним для Луїзиних вух.
«Зараз, – подумала Луїза. – Забери листа зараз».
Вона повільно підняла ліву руку й кінчиками пальців ледь торкнулася товстої вовни Стівенового пальта. Піднялася вище до краю його кишені, притиснула ліктя до грудей; серце так сильно билося в грудях, що їй стало зле. Та щойно вона зімкнула подушечки вказівного та великого пальців, щоб потягти за кутик, у купе знову стало світло, й вона опустила руку.
Стівен відчув цей рух й різко глянув на неї, та її обличчя залишалося спокійним і вона незмінно дивилася вперед. Луїза побачила, як він, обмацавши кишені, немов шукаючи чогось, крадькома перевірив листа, а потім витягнув мішечок із тютюном і почав крутити цигарку. Уже скоро купе заповнили сірі хмарки диму. Літня дама злегка кашлянула, проте не перервала ритму свого схлипування. Коли Стівен вже майже докурив, а червоне сяйво загрожувало обпалити кінчик його великого пальця,