тобто чаклун. За однією версію народних уявлень, він діє заодно з відьмами та є начальником над ними в певній місцині, тобто являє собою просто чоловіка-відьму. Такий відьмак, як і відьма, може бути природженим і навченим. Природжений відьмак може не мати вусів і бороди, волосся на тілі або й узагалі статевих органів, у нього є невеликий хвостик із чотирма волосками; зображення в зіницях перевернуте догори дриґом. Навчений відьмак нічим не відрізняється від нормальної людини.
Відьмак знає усіх відьом і чаклунів, керує відьмами, які звітують перед ним про те, що вони зробили. Нерідко відьмака вважали сильнішим від відьом. Він навчає відьом, а також вступає з ними у статеві зносини. Відьмак може діяти у змові з відьмами, відбираючи молоко в корів, насилаючи на них вроки, обертаючи людей на вовкулаків, особливо на весіллях. Часто відьмак користається зі своїх здібностей, щоб звести особисті порахунки з недругами: може вийняти в людини очі й повернути їх на місце без будь-якої шкоди, подути в рот – і випадуть усі зуби, глипнути у вічі таким поглядом, що людина зараз же розхворіється й за кілька днів помре. Кажуть, буцімто відьмак не годен зашкодити русалці, вміє управляти бджолами, розгонити хмари.
Відьмакa, як і відьму, можна розпізнати: якщо під церковним порогом закопати кісточки ніжок ягняти, то він не зможе вийти з церкви; якщо в окріп кинути кінську підкову й камінь, то відьмак мучитиметься та прийде до оселі, щоб вилікувати зіпсовану ним корову.
Вважається, що відьмак має дві душі – людську й демонічну, і вони можуть виходити вночі з його тіла крізь отвір під колінною чашкою, під стегном або під куприком. Відьмак здатен бути перевертнем. Кажуть, що за допомогою чарів і власного бажання він перетворюється на метелика, коня, вовка та ін.
Як і відьми, відьмаки збираються, щоб улаштувати шабаш. Так, скажімо, напередодні Різдва та Великодня це відбувається на перехрестях доріг, там відьмаки танцюють і веселяться. На відміну від відьом, які регулярно збираються на шабаш на Лисій горі, відьмаки влаштовують такі «гулянки» на Червоних горах, що ними в Україні називають високі пагорби в старих урочищах.
Перед смертю відьмак має передати свої знання іншій людині. Коли він помирає, настає посуха або йдуть нескінченні дощі. За одним повір’ям, після смерті відьмака слід відрубати йому голову, покласти його долілиць, забивши в рота кілок. До відьмацької труни конче слід покласти шматок осики, цвяхи, папір, тирсу, а навколо могили тричі розсипати мак. Люди вірили, що тільки тоді померлий відьмак не перетвориться на упиря.
У народних переказах існує також інший погляд на відьмаків, згідно з яким вони, навпаки, захищають людей від відьомських чарів та заложних мерців (люди, що жили негідним життям і померли неприродною смертю, чиї душі через це не можуть перейти до потойбічного світу), з котрими б’ються на цвинтарях, а також лікують людей і тварин. Такі відьмаки навіть після своєї смерті охороняють