культура жінку-відунку шанувала й вітала. В очах її сховано мудрість і здатність зазирати у приховані світи, минувшину, майбуття, бачити душі живих і померлих.
Однак найхарактернішою ознакою природженої відьми є хвіст, а точніше хвостик: казали, що він схожий на чортячий і видно його, тільки коли відьма спить, а як проснеться – то він ховається. Такий рудимент, вочевидь, підкреслював дике тваринне нутро і сильний зв’язок відьми з природою. Хвостик, за переказами, іноді увінчував собою смужку темного волосся, що тягнулася від потилиці відьми аж до низу хребта. Волохатість у деяких переказах пов’язували з терміном відьмування: що більший він був, то волохатішим ставав хребет.
Основною відмінністю «родимої» відьми, порівняно зі «вченою», люди називали те, що перша може іноді й виправити заподіяну шкоду, але друга того ніколи не зробить.
«Учена» відьма набирається своїх надприродних сил від іншої відьми, від чорта чи взагалі від нечистої сили. Відьму часто сприймали як таку, що контактує з нечистою силою, як подружку чорта, жінку із зіпсутою душею. Оскільки ж вона при всьому тому жила серед звичайних людей, що могли навіть і не здогадуватися про її таланти, таку її дволикість пояснювали також тим, що відьма має дві душі. Одна – людська, інша – демонічна. Саме зі смертю людського засновку та відселення в тіло демонічного були пов’язані ритуали перетворення на відьму. Більшість зі способів являли собою випроби, що їх жінка мусила здолати, перше ніж стати до ініціації. Ці випроби були ніби символічним переродженням, коли учениця відьми начебто вмирала, а відтак, у ході ритуалу, пролазила крізь символічний родовий канал (за деякими переказами, наприклад, учениця відьми мала пролізти через труп тварини) і з’являлася на світ відьмою. Крім ритуалу переродження, перекази згадують про ініціацію через опоганення: учениця відьми мала сплюндрувати святиню (потоптати ікону, прочитати молитви навспак тощо). Іноді розповідають про обряд, коли старша відьма вмивала молодшу чарівним наваром, після чого учениця вилітала в комин і поверталася вже відьмою.
Та остаточно навчання завершувалося на Лисій горі, головному місці відьомських шабашів. Згідно з повір’ями, тут відьми складають іспит перед вищою нечистою силою. Відбуваються ці шабаші зазвичай у перший тиждень кожного нового місяця, або проти свята, як-от Юра та ін. Часом подейкують, що коли відьма вирушає на такий шабаш, то відлітає тільки її душа, а тіло залишається на місці. Якщо ж пересунути відьмине тіло головою туди, де були ноги, то душа вже не зможе до нього увійти.
Найбільш містичною видається передання відьомського дару з рук у руки. За знання та зв’язок з темними силами відьмі призначали тяжку смерть, однак вона не могла вмерти, не передавши свого дару. Всюди по селах України згадують моторошні перекази про відьом при смерті. Стара відьма могла мучитися кілька діб, виючи як тварина, видаючи дивні, нелюдські звуки, звиваючись і то завмираючи,