мить відсторонившись від тіла, що пашіло плотським теплом, Ґрем стягнув з себе джинси.
– Ніколи не думала, що я з тих дівчат, які готові віддатись першої ж ночі… – м’яко сказала Сатомі, насолоджуючись його м’язистим, доглянутим тілом.
Вона побачила його член і замружилась від ущипливого передчуття, що, наче бульбашки газованої води, поплило по втягнутому животу.
Він покосився на неї, ладний наморщити брови, але з виразу обличчя побачив, що це лише гра. Дівчина не має на увазі те, що говорить, вона не має наміру зупинятись, і Ґрем продовжив пестити її (ліва рука між стегон, права – на грудях), відчуваючи, як вказівний і середній пальці долоні стають мокрими.
– Всьому буває перший раз, – відповів він, поцілувавши внутрішню частину стегна Сатомі. Близько. Так близько…
Вона вигнула спину, прикусивши краєчок нижньої губи, і застогнала голосніше. Від рухів його пальців спирало подих. Усередині, готуючись вивільнитися, згущувалась енергія сотень атомних вибухів.
Ґрем більше не міг стримувати себе. Забравши долоню від рожевої перлини, лагідно розвів її ноги.
– I want to fuck you until you can’t walk anymore… – хрипко прошепотів мулат і увійшов так глибоко, як тільки міг.
VII
16 березня 2012 року, 21:08 (UTC+1)
Майстерня Ґуннара
Остермальм, Стокгольм
Стокгольмська погода у березні гірша, ніж вередлива жінка, – після чудового сонячного дня за вікном дощило. Із затоки віяло крижаною вогкістю.
Ґуннар Іверс підставив Левку й Семену по табуретці, сам сів на дерев’яний стільчик і, не запропонувавши ні кави, ні чаю, розгорнув намальовану від руки карту.
Левко іронічно всміхнувся. Поведінка художника дедалі більше нагадувала фарс, а сам він перетворювався в очах українця на психічно хворого – не буйного, та все ж із конкретно перекошеним дахом. Сьома німував, здалеку роздивляючись альбомний аркуш, який злегка виблискував у світлі лампи.
– Не кажіть нічого, – схвильовано промовив Ґуннар, – спершу вислухайте, а потім вирішите, що з цим робити. – Він провів долонею по листку і ткнув пальцем у точку в нижньому правому куті: – Ось це Пуерто-Мальдонадо, єдине поселення в регіоні Мадре-де-Діос, що може слугувати відправним пунктом для експедиції…
– А хто вам сказав, що ми… – розкрив рота Левко.
– Я ж просив не перебивати мене, – зморщив лоба старий швед. – До Пуерто від Куско тягнеться асфальтована дорога С30 – за шість-сім годин можна доїхати на рейсовому автобусі. Після Пуерто-Мальдонадо шосе С30 прямує на північ, проходить уздовж кордону, огинаючи ліси Мадре-де-Діос зі сходу, і приблизно через двісті п’ятдесят кілометрів завертає у Бразилію. Хоча шосе вам не потрібне. Через Пуерто протікає річка під назвою Ріо-Мадре-де-Діос. Вона тече із заходу на схід, закладаючи чималий гак біля Пуерто-Мальдонадо. Ось тут. – Палець перемістився на вигин річки. – З північного заходу в цей «гак» впадає одна з найбільших