з Семеном у Франції, після чого він припинив дивитись у бік лісових горіхів та арахісу і став завше випитувати, де б не обідав, чи немає у стравах подрібнених горішків.
Грюк! Грюк! Грюк!
– Позасинали чи що?!
Погода справді була «сонною»: небо затягнуло сірою тванню, дощу ніби й не було, але повітря аж чвакало від вологи. З дерев у садку постійно капало.
Зрештою глибоко з нутрощів будинку долинув тихий голос Сьоми:
– Йду… Не ламайте вхідні двері, варвари.
Минуло ще півхвилини, перш ніж двері вілли розчахнулися.
– Чого так довго? Де Лео? – забурчав Ґрем, але тут-таки забив на те, про що питав, і вирячився від здивування: – Семе, що з тобою?
Пригадуєте фото-прикол з Мережі, на якому зображено двоє совенят: одне нормальне, інше – з потішно підігнутою лапою і якогось дідька вивернутою на 90° головою, а під ними підпис: «Я і мій брат-дебіл»? Так ось, Сьома був точно як той брат-дебіл. Голова хилилась під немислимим кутом – праве вухо практично торкалося плеча, а шия, здавалося, дзвеніла від напруги.
– Нічого серйозного, – відмахнувся росіянин.
Ґрем простягнув долоні і спробував поставити голову Семена на місце.
– Ай, ай! – закричав той. – Не чіпай! Болить!
Американець відвів руки:
– Добре, не буду. Але що в тебе з макітрою, бадді?
– Нерв у шиї защемило.
– Знову спав під навстіж розчиненим вікном? – Ян Фідлер, не випускаючи пакети, стягав кросівки і дивився на Сьому поблажливим батьківським поглядом: «Я ж тобі казав». Семен був фанатичним адептом здорового способу життя. Не курив, знав міру з алкоголем, не їв напівфабрикатів тощо. Але іноді перегинав палицю. Це, зокрема, виявлялось у тому, що хлопець спав при відчинених вікнах, укриваючись одним простирадлом. Навіть коли надворі було дуже холодно. Іноді (як-от сьогодні) такі «процедури» закінчувалися неприємностями – шийно-плечовим радикулітом.
– Та я завжди так сплю, ти ж знаєш, це не через те, це я крутнувся різко, – бурмотав росіянин.
– Ну-ну. Розкажи мені. Помив учора макітру і вклався нею до вікна? – гнув своє Ян.
– Ага, – зітхнувши, здався Сьома.
Чех пирхнув:
– Hlupák![55] Тепер днів зо три ходитимеш як підстрелений.
– Та нормальок! – посміхнувся Семен. – Уже майже не щемить. Тільки вставати з ліжка важко – залежишся, а потім тільки поворухнешся, і клята шия вистрілює блискавками аж до прямої кишки… Я через це й не відчиняв так довго. Ледве сповз із лежака.
– А де Лео? Чо’ він не спустився? – зобразив обурення Ґрем.
– Він у ванній сидить, – посміхаючися, сказав росіянин.
Щось у тій посмішці насторожило мулата:
– Якого лисого він там робить о третій дня?
– Помідорки вимочує. – Було видно, що лише завдяки титанічним зусиллям Сьома вдержує істеричний регіт за міцно стуленими зубами.
– Які ще помідорки?
Семен з ляском затулив рота долонею. Через перекошену голову могло здатися, наче росіянин сам собі хоче зламати карк. Утім, ніщо не допомагало: сміх фонтанував