Двадцять вісім років скіфи воювали в Передній Азії. Вони навіть дійшли до кордонів Єгипетської держави.
Але приблизно в 625 р. до н.е. мідійський цар Кіаксар все-таки розбив скіфів. Мідійське та Вавилонське (Нововавилонське, Халдейське) царства об’єднали свої зусилля в боротьбі проти Ассирії. В 612 р. до н.е. війська Мідії та Вавилону зруйнували Ніневію, за кілька років остаточно загинула Ассирійська держава.
У другій половині VI ст. до н.е. спадкоємці мідійських царів – царі Персії з роду Ахеменідів – установили свою владу над землями від рік Інду та Амудар’ї до Середземного та Чорного морів. Приблизно в 514/513 р. до н.е. цар царів Дарій І (Дарайавауш, 522–486 рр. до н.е.), син Гістаспа (Віштаспи), здійснив похід проти скіфів, що жили в Північному Причорномор’ї.
Щоб відповісти на запитання, навіщо перси вторглися в Скіфію, необхідно зрозуміти, хто такі скіфи.
Стародавні греки та римляни скіфами називали мешканців країни Скіфія. Спочатку так називалися землі від Дунаю до Дону, тобто Північне Причорномор’я. В елліністичний (після походів Олександра Македонського в 334–324 роках до н.е.) та римський періоди Скіфією називалися вже землі від Дунаю до «країни серів», тобто Китаю. Значення цієї назви ще не з’ясовано вченими. Скіфію населяли племена різного етнічного походження. Серед них були кельти (предки скоттів, які, в свою чергу, є предками сучасних ірландців та шотландців, – вважалися кельтами вихідцями зі Скіфії), індоарії (сінди, меоти та ще деякі племена), інші індоєвропейські етноси. Але головна складова частина населення Скіфії, власне скіфи – це іраномовні племена. Їхніми близькими родичами були савромати-сармати. Прямими нащадками скіфів та сарматів можна вважати середньовічних аланів та сучасних осетинів. Нащадки скіфів-саків Сходу – пуштуни-афганці. Таким чином, перси та мідійці були родичами скіфів-іранців, яких Геродот та інші античні історики називають сколотами або «царськими скіфами», а царі Ірану в своїх надписах – саками.
Де була територія, на якій сформувався народ іраномовних скіфів, де була «країна Ішкуза», вчені ще точно не з’ясували. Можливо, це степи Прикубання і Північного Кавказу (ареал кобанської археологічної культури). Можливо, й землі Закавказзя необхідно включити до «країни Ішкуза». Є дослідники, які вважають, що скіфи-іранці прийшли з Середньої Азії. Згадаємо також легенду про Таргітая і його синів та легенду про синів Геракла та змієногої скіфської богині, які свідчать про те, що місцеві північно-причорноморські племена брали участь у скіфському етногенезі (процесі створення етносу-народу). Так звані скіфи-орачі та скіфи-землероби могли бути нащадками найдавнішого індоєвропейського населення Північного Причорномор’я.
Для іранців, які жили в Ірані, тобто персів, мідійців та ін., скіфи були не тільки родичами, але й ворогами, як і інші родичі – індоарії. Себе вони називали аріями («благородними»), а свою країну – «арійським простором, країною аріїв» (Ар’янем-веджо, Еран-веж, Іран). Землі скіфів іранці називали Тураном.
Пам’ять