– +25 °C, найспекотнішого – вересня – +27 °C. Отже, різниця зовсім невелика. Барбадосці розрізняють два сезони: більш сухий (грудень – травень) та більш вологий (червень – листопад). Спекотну погоду переносити доволі легко завдяки пасатам та вранішнім і вечірнім бризам. З червня по жовтень можливі ураганні вітри.
Назву острову – «Лос-Барбадос», що означає «бородатий» – дали португальці, які відкрили його в 1536 р. У XVI столітті цей острів називали по-різному. На картах він позначався як Барнадос, Барбудос і Сан-Бернардо. Легенда розповідає про польського матроса, який плив з іншими європейцями до Бразилії. Побачивши з боку моря незвичайні корені фігових дерев, він вигукнув: «Лас Барбадас!». Відтак за східним островом Карибського моря усталилося прізвисько «Бородатий». Барбадоські краєзнавці, щоправда, стверджують, що назва могла виникнути від унікального племені бородатих індіанців, яких нібито зустріли моряки. Але ця версія дуже сумнівна. Малоймовірно і те, що слово Барбадос – похідне від Сан-Бернардо (так звали католицького святого). Природно, що назва не прижилася в англійців, чиї кораблі почали причалювати до цього маленького клаптика суходолу з 1625 р.
Острів Барбадос, що являє собою вершину підводного Барбадоського хребта, утворений осадовими породами, що перекриті шаром коралових вапняків 90 м завтовшки. Поверхня острова рівнинна, трохи горбиста. На сході виражена серія морських терас. Найвища точка – гора Хіллабі. Її висота становить всього 336 м. Великих річок на острові нема, але є нечисленні карстові джерела. Вздовж узбережжя тягнеться широка смуга пляжів, укритих білим піском. До речі, там є не тільки білі-білі, але й чорні-чорні пляжі з піском вулканічного походження. Винятком є обривисті південно– і північно-східні береги. Острів майже повністю оточений кораловими рифами, що вабить сюди любителів підводного плавання (дайвінгу) з усього світу.
Первинні вічнозелені тропічні ліси майже всі знищені. Єдиний лісовий масив – резерват Тернес-хол площею 18,6 га – лежить на півночі острова. Крім того, дерева місцями збереглися на узбережжі. Переважають культурні ландшафти з плантаціями цукрової тростини. Вздовж доріг зустрічаються штучні посадки червоного дерева (махагоні), казуарини, кокосової пальми, дуже багато квітучих чагарників.
Карстові печери Харрісона
На Барбадосі відсутні змії і хижаки за винятком численних мангуст, яких завезли сто років тому для боротьби зі щурами. Подекуди зустрічаються зайці та мавпи. На острові гніздяться колібрі, папуги, голуби, зупиняються перелітні птахи. В прибережних водах є риба та ракоподібні. Для охорони екосистем коралових рифів створений морський резерват. А незвичних для нас летючих рибок біля Барбадосу стільки, що вони навіть зображені на гербі острова.
Понад 300 років основою економіки Барбадосу було вирощування і переробка цукрової тростини, але в 70-х роках минулого століття на перше місце вийшов туризм. Це спричини лося ще й тим, що, починаючи з 60-х років, збір цієї культури значно скоротився через вартість