до нього ввійшли всі центральноамериканські держави за винятком Панами і Белізу. Але його діяльність була малоефективною. Натомість у 1993 р. країни-учасниці Ринку створили Центральноамериканську зону вільної торгівлі (Central American Free Trade Zone).
У 1969 р. за сприяння АЛАЛК була утворена так звана Андська група (з 1995 р. – Андська спільнота – АС), яка включала Болівію, Колумбію, Перу, Чилі та Еквадор. У 1973 р. до них приєдналася Венесуела, а в 1977 р. Чилі вийшла зі складу цього економічного угруповання. Країни-учасниці прагнуть до індустріалізації, витіснення товарів США власною продукцією, створення першого в Латинській Америці митного союзу.
Болівія. Палац уряду в Ла-Пасі
Органи управління Андської спільноти мають дуже складну структуру. Тут існують ради президентів і міністрів іноземних справ, різноманітні комісії, Резервний фонд, Корпорація розвитку, Консультативна рада тощо. Усі найважливіші питання в АС вирішуються Андським парламентом. Його робочим органом є Генеральний секретаріат, який знаходиться у столиці Перу Лімі. Цей секретаріат підпорядкований Андській президентській раді, до складу якої входять президенти країн-учасниць. Має Спільнота навіть Андський трибунал правосуддя, який займається узгодженням законодавства країн-учасниць.
У 1973 р. англомовні країни Карибського басейну проголосили створення Карибської спільноти і спільного Ринку, КАРІКОМ (Caribbean Community and Common Market) для координації економічної і політичної діяльності країн Карибського моря. До неї увійшли Антигуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Гайана, Ямайка, Домініка, Монтсеррат, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Тринідад і Тобаго. Багамські острови є членом політичної організації Карибська спільнота, але відмовилися від участі у Спільному ринку. У 1995 р. до угруповання ввійшов Суринам – перша неангломовна країна-учасник.
Розповідь про міжнародні організації Америки була б неповною, якби ми не згадали про всесвітню Організацію Об’єднаних Націй, що має штаб-квартиру у Нью-Йорку. Вона була створена у 1945 р. за ініціативою країн, що перемогли у Другій світовій війні, на спеціальній міжнародній конференції у Сан-Франциско. В той час її Статут підписали 50 країн. Тепер, за даними 2001 р., кількість її членів сягає 191, тобто охоплює майже всі країни світу. Але є й винятки. Швейцарія, наприклад, вирішила залишитися поза ООН. Вступити ж до лав Організації не дуже просто. Для цього необхідно, щоб за прийняття нового члена проголосувало не менше двох третин держав-учасниць.
Таке розмаїття учасників вимагає від ООН користування багатьма мовами. Тому в межах ООН офіційними вважаються англійська і французька, але документи там ведуть також арабською, іспанською, російською і китайською.
Організація вважає своїм основним завданням підтримку міжнародного миру і безпеки. Вона також розвиває принципи взаємоповаги між націями, сприяє вирішенню проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, розвитку прав людини і основних свобод для всіх незалежно від раси, статі,