високих трав та заростями чагарників. Справжні «плантації» кактусів в період цвітіння створюють враження суцільного оазису. Часто-густо, особливо у віддалених районах, можна побачити акації, баобаби, хлібне дерево, дерево мерула, сік плодів якого нагадує вино. Сезон дощів не обминає Калахарі – з липня по вересень довгоочікувані опади рятують пересохлі річки й озера. Однак сухий сезон стирає усілякі нагадування про вологу, приносить піщані бурі та урагани.
На вулицях столиці країни – Габороне
Калахарі в прямому розумінні слова поглинає річка Окаванго (в перекладі – «річка, що ніколи не знаходить моря»). Їй, народженій на пагорбах Анголи, доводиться розчинитися в дюнах, утворивши на прощання 15 тис. км2 мальовничого лабіринту з лагун і каналів у північно-західній Ботсвані. Ця найбільша у світі внутрішня дельта багата живою природою. Верхня її частина являє собою зарості очерету, переважно папірусу, або постійно вкриті вологою ділянки. Це болотисте середовище уподобали бегемоти, крокодили, деякі антилопи, а також численні види птахів. Низини дельти вкриті акаціями та заливними луками, куди приходять у пошуках їжі зебри, буйволи, слони, антилопи. А за ними, з тією ж метою, – леви, леопарди, гієни.
Бушмени, яких за різними оцінками залишилося від 25 до 50 тис. чоловік, – унікальне плем’я мисливців і збирачів, котрим якось щастить виживати в засушливих частинах Калахарі, де не так уже й просто знайти навіть об’єкт полювання. Назву племені, що означає «люди кущів, заростів», дали голландські поселенці. Бушмени ніколи не розлучаються з луком, який стає в нагоді не тільки під час полювання, а й править за музичний інструмент під час виконання обрядів. Окрім полювання та збирання, бушмени схильні до зображального мистецтва. Різнокольорові малюнки на скелях, залишені їхніми предками, – одні з найдавніших пам’яток культури. Сьогоднішні бушменські таланти захоплюються більш вишуканим мистецтвом – художнім гравіюванням на шкаралупі страусових яєць, що використовуються як посуд.
На противагу численному дикому світу, людей на землі Ботсвани не так багато. Густота населення тут – одна з найнижчих у світі. На території в 600 тис. км2 мешкає всього 1,6 млн чоловік, більше 10 % з них – у столиці Габороне. Близько 90 % жителів країни – це народ тсвана (іменем якого названа країна), котрий підрозділяється на вісім груп. Найбільша з них плем’я нгвато, яке займає значні території на північному сході. У пустелі Калахарі і в дельті Окаванго живе нечисленний і, мабуть, найбільш загадковий народ Африки – кочовики-бушмени, в деяких північних районах ховається від цивілізації ще одне кочове плем’я – готтентоти.
Наскальний живопис бушменів
Саме бушмени й готтентоти вважаються залишками корінного населення території сучасної Ботсвани. Тільки наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Їхній спокій порушили тсвана, які зайняли області савани та більш-менш привабливі частини Калахарі, витіснивши корінне населення в глиб пустелі.