Еріх Марія Ремарк

Тіні в раю


Скачать книгу

її викинули.

      – Я переконаний, що вона справжня. Я повертаю, щоб ви її продали.

      – А ваші гроші?

      – Віддасте їх разом із половиною прибутку. Як і домовлялися.

      Льові встромив руку в праву кишеню, витяг звідти десятидоларову купюру, поцілував її і переклав у ліву.

      – Можна вас чимсь пригостити? Що б ви хотіли?

      – Чому? Ви мені вірите? – Я був приємно вражений, бо вже давно звик, що мені ніхто ніколи не вірив – ні полісмени, ні жінки, ні інспектори з питань імміграції.

      – Ні, – радісно відповів Льові-молодший. – Просто я побився об заклад із братом: якщо ви вертаєте бронзу, бо вона фальшива, то п’ять доларів отримує він, а якщо ви її вертаєте, навіть коли вона справжня, то десять виграю я.

      – Отже, оптиміст у сім’ї саме ви.

      – Фаховий оптиміст. А мій брат – фаховий песиміст. У ці важкі часи ми таким чином розділяємо на двох імовірні ризики. Тепер більше ніхто не може поєднувати у собі і те, й те. Як щодо чорної кави?

      – Ви – віденець?

      – Так. Віденський американець. А ви?

      – Віденець за покликом серця і громадянин світу.

      – Добре. Тоді ходімо на каву до Емми, це навпроти. Щодо кави американці – справжні спартанці. Вони або заварюють її на похорон, або готують рано-вранці і на весь день. Для них не проблема по кілька разів підігрівати її на плиті, замість того щоб просто зварити свіжої. Емма такого не розуміє. Вона – чешка.

      Ми перейшли через гамірну вулицю. Поливальна машина розхлюпувала навсібіч струмені води. Нас ледь не переїхала фіолетова машина, що розвозила дитячі підгузки. Льові врятувався граційним стрибком. Я побачив, що на ньому були лаковані черевики.

      – Ви з братом не однолітки? – запитав я.

      – Близнюки. Та для клієнтів ми Льові-старший і Льові-молодший. Мій брат на три години старший. Тому астрологічно він теж Близнюк. А я народився під знаком Рака.

      Через тиждень із відрядження вернувся власник фірми «Льо&Ко», експерт із китайського мистецтва. Він ніяк не міг уторопати, чому музей вирішив, що ця бронза – фальшивка.

      – Це, звісно, не шедевр мистецтва, – пояснив він. – Але, безсумнівно, це бронзовий виріб епохи Чжоу. Пізнього Чжоу. Якщо точніше, то – перехідного періоду з Чжоу до Хань.

      – І скільки вона коштує? – запитав Льові-старший.

      – В аукціонному домі Парк-Бернет за неї дали б від чотирьохсот до п’ятисот доларів, але не більше. Китайська бронза нині знецінилася.

      – Чому?

      – Бо зараз усе знецінилося. Війна. Мало колекціонерів китайської бронзи. Я можу викупити її у вас за триста доларів.

      Льові похитав головою:

      – Думаю, спершу її треба запропонувати музею.

      – Чого це? – здивувався я. – Вона наполовину моя. Чи, може, ще й віддасте її за ті ж п’ятнадцять доларів, за які купили? Це ж глупство!

      – Хіба у вас є розписка?

      Я спантеличено вирячився на нього. Він підняв руку:

      – Зачекайте секундочку, не кричіть. Хай