з очей, як ті індійські факіри. Ну чому вони не можуть залишити людину на самоті?
Близько опівночі він втомлено витягнув свою двадцять сьому сигарету і сів; у кімнаті увімкнулось світло.
– Сюди! – крикнув він у мікрофон біля ліжка.
Вже скоро зайшла Дорказ, одягнена у халат і капці. Вона широко позіхнула і сказала:
– Так, бос?
– Дорказ, останні двадцять чи тридцять років я був жалюгідним, марним, нікчемним паразитом.
Вона, знову позіхаючи, кивнула.
– Всі це знають.
– Навіть не думай підлещуватися. У житті кожної людини настає такий момент, коли вона має припинити мислити розумно, встати і почати діяти: нанести удар за свободу та перемогти негідників.
– Гм…
– Тож досить позіхати, час настав.
Вона глянула на себе.
– Напевно, мені краще одягнутися.
– Так. І розбуди інших дівчат: на нас чекає багато справ. Вилий відро холодної води на Дюка і скажи, щоб протер базікалку від пилу і притяг її сюди для вивчення. Мені потрібні новини – усі.
Дорказ здавалася втомленою і досі сонною.
– Ти хочеш, щоб Дюк приніс стерео?
– Ти мене почула. Передай йому: якщо це неможливо, хай він обере потрібний напрямок і йде собі. А зараз зберися: у нас купа справ на всю ніч.
– Добре, – із сумнівом погодилась Дорказ. – Але я от думаю, чи не потрібно спочатку перевірити, чи немає у вас жару.
– Тихо, жінко!
Дюк приніс стереоприймач для Джубала Гаршоу саме вчасно – щоб той зміг подивитися останній повтор другого телефонного інтерв’ю з «Людиною з Марса». У коментарях йшлося й про чутки, що Сміт переїхав в Анди. Джубал додав два і два, отримав двадцять два, після чого весь ранок комусь телефонував. На світанку Дорказ принесла сніданок: шість сирих яєць, збитих з бренді. Поки він їх пив, думав про те, що однією з переваг довгого та насиченого життя є те, що він знайомий з усіма більш-менш важливими людьми – і за потреби може усім їм подзвонити.
Гаршоу підготував бомбу з часовим механізмом, але вирішив не натискати на спусковий гачок, аж доки обставини не змусять його це зробити. Він одразу зрозумів, що уряд може знову ув’язнити Сміта, мотивувавши це тим, що той не може дбати про себе самостійно, – і з цим Гаршоу був згодний. Несподівано йому спало на думку, що Сміт водночас божевільний з юридичної точки зору за всіма її нормами; що він страждає на неврологічний розлад з медичної – як жертва подвійних ситуаційних психозів, унікальних та величезних за масштабом: адже, по-перше, його виростили не люди, а по-друге, його несподівано кинули в абсолютно інопланетне для нього суспільство.
Тим не менше він взяв до уваги той факт, що як юридичне розуміння здорового глузду, так і медичне поняття психозу не пасує для цього випадку. Тут була людська істота, яка повністю, з очевидним успіхом пристосувалася до інопланетного суспільства… як слухняна дитина. Чи зможе той же суб’єкт, вже як дорослий зі сформованими