наскільки це неймовірно? Більшість сьогоднішніх гуртів не грають 1200 разів протягом усього свого існування. Суворе випробування «Бітлз» у Гамбурзі стало тим, що їх вирізняло.
«Коли вони лише з’явилися на сцені, то були ні на що не здатні, але після повернення вони були супер, – веде далі Норман. – Хлопці навчилися не тільки витривалості. Їм довелося навчитися безлічі номерів усього можливого і не лише рок-н-ролу, а й трохи джазу. До того вони були геть недисципліновані на сцені. Одначе, коли повернулися, то звучали як ніхто інший. Вони все вигадали самі».
5
Повернімося до історії Білла Ґейтса. Його історія відома так само добре, як історія «Бітлз». Розумний молодий математичний геній відкриває для себе програмування. Кидає Гарвард. Із друзями започатковує невеличку комп’ютерну компанію під назвою «Майкрософт». Маючи розум, великі амбіції та сміливість, він вибудовує велета у світі програмного забезпечення. Але це вельми загальне бачення. Погляньмо трохи глибше.
Батько Ґейтса був заможним адвокатом у Сіетлі, а мати – донькою успішного банкіра. У дитинстві Білл Ґейтс розвивався дуже швидко, тож навчання йому набридло. Отже, батьки забрали його з державної школи й на початку сьомого класу відправили до «Лейксайду» – приватної школи, де навчалися діти еліти із Сіетла. Посеред другого року навчання Ґейтса в школі «Лейксайд» там відкрили комп’ютерний клуб.
«Материнський комітет щороку проводив розпродаж різного непотребу, і завжди поставало питання: на що ж підуть гроші, – пригадує Ґейтс. – Частину витрачали на літню програму, у межах котрої місцеві діти могли приходити до кампусу. Ще гроші йшли на вчителів. Того року три тисячі доларів витратили на комп’ютерний термінал у цій крихітній кімнатці, і його ми одразу взялися контролювати. То було щось неймовірне».
І дійсно неймовірно, бо ж надворі лише 1968 рік. У 1960-х навіть більшість коледжів не мали комп’ютерних клубів. А надто помітним був комп’ютер, який купила школа «Лейксайд». Школа не змушувала своїх учнів навчатися програмування на виснажливій системі перфокарт, як це робили буквально всі в 1960-х. Натомість у школі «Лейксайд» установили телетайп ASR-33, який був терміналом з функцією розподілу часу та напряму з’єднаний з мейнфреймом у центрі Сіетла. «Ідея розподілу часу щойно виникла 1965 року, – провадить Ґейтс. – Хтось був дуже далекоглядним». Білл Джой дістав унікальну нагоду вивчати програмування на системі розподілу часу, коли навчався на першому курсу коледжу, 1971 року. Білл Ґейтс дістався програмування в реальному часі восьмикласником 1968 року.
З тієї миті Ґейтс буквально жив у кімнаті, де стояв комп’ютер. Він та інші почали навчатися того, як користуватися цим дивним новим приладом. Купляти час на ЕОМ було дорого навіть для такого заможного закладу, як «Лейксайд», і невдовзі 3000 доларів, зароблені материнським комітетом, закінчилися. Батьки заробили ще грошей. Діти їх знову витратили. А потім група програмістів з Вашинґтонського університету сформувала компанію під назвою «Об’єднаний