системи на величезній електростанції в Бонневіллі на півдні штату Вашинґтон. TRW надзвичайно потребували програмістів, обізнаних у програмному забезпеченні, що його використовувала електростанція. У цей ранній період комп’ютерної революції складно було знайти програмістів з таким спеціалізованим досвідом. Але Пемброк точно знав, кому слід телефонувати: хлопчакам із середньої школи «Лейксайд», які провели тисячі годин комп’ютерного часу за ЕОМ ISI. Ґейтс навчався у випускних класах і якимось чином зміг переконати своїх учителів дозволити йому перейти до Бонневілля під приводом проведення незалежного навчального проекту. Там він провів усю весну, пишучи код під наглядом Джона Нортона, який, за словами самого Ґейтса, навчив його програмування як ніхто інший.
Ці п’ять років, від восьмого класу до закінчення школи, були Гамбургом Білла Ґейтса і за всіма показниками він дістав іще більш неймовірні можливості, ніж Білл Джой.
Перша можливість: Ґейтса відіслали навчатися до «Лейксайду». Скільки середніх шкіл у світі 1968 року мали доступ до термінала розподілу часу? Можливість номер два: матері учнів зі школи «Лейксайд» мали достатньо грошей, щоб сплачувати за шкільний комп’ютер. Можливість номер три: коли гроші закінчилися, виявилося, що хтось із батьків працює у C–Cubed, і компанії знадобився той, хто на вихідних перевіряв би код, і їй також було байдуже, що вихідні дні поволі перетікали у вихідні ночі. Можливість четверта: Ґейтс випадково дізнався про ISI, і їм так само випадково знадобився хтось, хто міг би попрацювати над ПЗ для платіжних відомостей. П’ята можливість: Ґейтс, як виявилося, жив близько до Вашинґтонського університету, тож міг туди ходити пішки. По-шосте, університет мав вільний комп’ютерний час від 3 до 6 години ранку. Сьома можливість: TRW потелефонували Баду Пемброку. Можливість восьма: найкращими програмістами, яких Пемброк знав, у цьому питанні були двійко школярів. По-дев’яте, школа «Лейксайд» погодилася дозволити школярам провести весняний семестр далеко від школи, пишучи код.
І зрештою, що ж спільного між усіма цими можливостями? Вони дали Біллу Ґейтсу додатковий час на практику. Коли Ґейтс покинув Гарвард після другого курсу, щоб спробувати працювати у власній компанії з розробки програмного забезпечення, він уже програмував фактично сім років без перерв. І робив це він набагато більше ніж 10 000 годин. Скільки підлітків у світі мали такий досвід, як Білл Ґейтс? «Якщо таких знайдеться з 50, – коментує він, – то я буду подивований. Була компанія C–Cubed і платіжні відомості, потім TRW – усе склалося докупи. Я мав більший доступ до розвитку програмного забезпечення замолоду, ніж, гадаю, будь-хто інший у той період, і це все завдяки нереально щасливому збігу обставин».
6
Якщо ми складемо разом історії хокеїстів, «Бітлз», Біллі Джоя та Білла Ґейтса, гадаю, матимемо осяжнішу картину їхнього шляху до успіху. Джой, Ґейтс та учасники гурту «Бітлз», безперечно, талановиті. Леннон і Маккартні мали