стосується будь-якої сфери, – пише невролог Деніел Левітин. – Спостереження за композиторами, баскетболістами, письменниками, фігуристами, піаністами, шахістами, злочинцями вищого ґатунку, та, по суті, за будь-ким, дають цю цифру знову й знову. Десять тисяч годин дорівнюють приблизно трьом годинам на день або двадцяти годинам на тиждень практики впродовж понад десяти років. Звичайно, це не стосується того, що деякі отримують від своєї практики більше, ніж інші. Проте досі не знайшлося жодного випадку, коли б експерт світового класу досяг цього рівня за менший час. Імовірно, мозок потребує саме стільки часу, щоб засвоїти все необхідне для досягнення справжньої майстерності».
Це твердження є слушним також і щодо людей, яких ми визнаємо за геніїв. Відомо, наприклад, що Моцарт почав писати музику в шість років. Утім, як пише в своїй книжці «Пояснення геніальності» психолог Майкл Гоув,
за стандартами зрілих композиторів, ранні роботи Моцарта не є видатними. Найперші його композиції записував, найпевніше, батько і, ймовірно, вдосконалював у процесі. Багато Вольфґангових дитячих композицій, як-от перші сім концертів для піаніно та оркестру, являють собою здебільшого компонування робіт інших композиторів. З тих концертів, що містять музику самого Моцарта, найперший, що його зараз вважають видатним (No. 9, K. 271), не був створений, допоки Моцарту не виповнився двадцять один рік: доти він писав концерти вже протягом десяти років.
Музичний критик Гарольд Шонберґ іде ще далі: «Моцарт насправді як композитор „розвинувся пізно“, оскільки не написав свого найкращого твору доти, доки не створював музику впродовж більше ніж двадцяти років».
Щоб стати гросмейстером, треба також близько десяти років. (Лише легендарний Боббі Фішер дістався найвищого рівня за менший час: йому знадобилося дев’ять років.) Що ж таке десять років? Це приблизний час, який потрібен, аби вкласти десять тисяч годин наполегливої праці. Десять тисяч годин – магічне число величі.
Ось пояснення того, що так непокоїло в списках гравців чеських та канадських спортивних команд. У складі тих команд не було практично жодного гравця, народженого після 1 вересня, що, здається, не має сенсу. Ви подумали б, що є обмаль чеських хокейних чи футбольних геніїв, народжених пізніше цього-таки року, які настільки талановиті, що вони, зрештою, торують собі шлях до найвищого класу як старші, попри дату свого народження.
Однак Ерикссон і ті, хто ставить під сумнів значущість таланту, зовсім цим не подивовані. Отой вундеркінд, народжений пізно, не обирається до складу зіркової команди у віці восьми років, оскільки він іще надто малий. Отже, він не має додаткової практики. А без тієї практики він не матиме жодного шансу тренуватися десять тисяч годин до того часу, коли професійні хокейні команди починають шукати гравців. А без десяти тисяч годин за плечима він не зможе вдосконалити свої вміння, конче потрібні для того, щоб грати на найвищому рівні. Навіть Моцарт – найвидатніший