щоби про те, про що ми тут говоримо, ніхто інший не дізнався. – Малашко був явно незадоволений подібною перспективою.
– Не хвилюйтеся, я вже говорила з нею з приводу цього.
– Твої слова мене заспокоюють, та не дуже… – Я знав, що Каті далеко не завжди можна було довірити якусь таємницю. Якщо не сказати взагалі «ніколи».
– Не потрібно сперечатися, – втрутився Ярик. – Просто нагадайте своїй сестрі про таємницю слідства ще раз. Поясніть, що то може бути надто небезпечно для неї самої.
– Та я впевнена, що Катя більше нікому нічого не розповідатиме. Я вже з нею дуже добре поговорила.
– Більше?! – Кожен із нас насторожився. – Що ви маєте на увазі, кажучи «більше»? – Малашко напружено чекав на відповідь.
Ліза важко зітхнула, перш ніж відповісти:
– Я підозрюю, що Катя вже могла щось розповісти своїм друзям. Хоча вона й заперечує цей факт.
– Ти маєш на увазі отих друзяк, з якими вона зустрічалася, коли я був у лікарні?
– Що за друзі? – Суворі очі Малашка зупинилися на Лізі.
– Свєта та її хлопець Вова, не пам’ятаю їхніх прізвищ. Навчаються зараз у МЕГУ.[3] Я їх не дуже люблю. Надто вони проблемні. Особливо цей Вова. Якось він ледь не побився в нас удома ще з одним хлопцем. Я тоді їх усіх вигнала й заборонила Каті з ними бачитися.
– Що ваша сестра могла їм розповісти?
– Усе, про що ми розмовляли того першого вечора, як зустрілись у мене. Ну й плюс про те, що Назар упав зі сходів.
Ярик і Малашко аж присвиснули.
– То надто багато інформації! – гаркнув Малашко.
– Вона запевняє, що нічого не розповідала.
– А ви тому вірите? – запитав Ярик.
– Та не особливо, – відповів я за Лізу.
– А що то за хлопець із дівчиною? Що ще ви можете про них розповісти?
– Та більше нічого такого. Хіба що… Хіба те, що вони обоє займаються карате.
– Ви вимовили це якось дивно, – зацікавився Малашко. – Про що ви зараз подумали?
– Ні про що таке… Ні… Ні про що таке. – Ліза на хвильку задумалася, але потім махнула головою.
– А все-таки скажіть-но нам, що була за думка, – наполягав слідчий.
– Та, власне, я подумала, що їм могло стати фізичної сили здійснити два вбивства. А потім іще й спихнути Назара зі сходів. Навіть дівчина могла те зробити.
– Так, але ж який у них резон це робити?
– Хіба ж у них міг бути мотив? – повторив запитання Малашка Ярик.
– У тім то й річ, що в них нема абсолютно ніякої причини для вбивства когось із цих людей. Просто мені тоді здалося таким дивним те, що вони так несподівано з’явилися. Я давненько вже про них нічого не чула.
– Я вважаю, що то був просто збіг, – мовив, вислухавши Лізу, Ярик.
Кожен із нас на хвильку замислився. Коли трапляються два настільки заплутані вбивства, підозрюєш абсолютно кожного.
– Можливо, у них усе-таки був якийсь мотив? – задумливо промовив Малашко.
– Та ні, – з упевненістю заперечила