ідеалом Української Нації уважаємо створення та закріплення Самостійної, Суверенної, Соборної Держави.
Степан Бандера, як і багато його ровесників, пережив гіркоту поразки ЗУНР та становлення польської окупаційної влади. Небажання й надалі терпіти такий стан речей приводило молодь до лав УВО. Основним її завданням було зберегти військові кадри для подальшої визвольної боротьби за українську державність. Цей старт відіграв визначальну роль у формуванні світогляду С. Бадери. Доля поставила перед ним і тисячами інших юнаків і дівчат вибір – бути поневоленими чи боротися за свободу.
У вересні 1919 р. Степан Бандера успішно склав вступні іспити й почав навчання в Стрийській гімназії. До народної (початкової) школи він не ходив, бо школу закрили з початком війни 1914 р., а базові знання здобував від родичів, передусім дідуся, священика ГКЦ Володимира Ґлодзінського. Українські гімназії примусово переводили на польську мову навчання. Класичні гімназії давали знання, виховуючи патріотів польської держави за планом і під контролем польських шкільних властей. Слабке здоров’я малого Стефка та незнання польської мови й латини дуже непокоїли матір Мирославу. У першому семестрі з половини предметів він мав задовільні оцінки й жодної відмінної. Це пояснювалося відсутністю знань ще з початкової школи. Згодом, у другому семестрі, він мав добрі й дуже добрі оцінки.
Сім’я отця Андрія Бандери (зліва направо): 1-ша – Марта-Марія, 4-й – Олександр, 6-й – о. Андрій, 7-й – Степан, 9-та – Володимира. Інших осіб не ідентифіковано
1920 року за намальовані в зошитах і книжках українські тризуби одинадцятирічного Степана побили двоє польських поліцейських у стрийському відділку. Тоді його вперше назвали маленьким бандитом. Хлопцеві було прикро, що він не міг дати відсіч. З поліції його забрав дідусь Михайло, запевнивши поліцейських, що такого більше не буде. Юний революціонер із притаманним йому великим гумором розповідав про свої геройські подвиги і переживання. За спогадами однокласника Ярослава Рудницького: «Такі речі, як кинути огризком у вивішений у класі портрет [керівника Польської держави Йозефа] Пілсудського чи зійтись на таємні сходини… належали до порядку дня».
Бандера був амбітною людиною, ставив перед собою тільки надзавдання та з дитинства готував себе до великої місії. Почувши розповідь про героїзм члена УВО Ольги Басараб, яка загинула під час тортур у польській тюрмі у Львові, 14-річний Степан Бандера почав випробовувати на собі такі самі тортури, які застосовувала польська поліція до жінки. А колись прив’язав себе до дерева догори ногами й так висів кілька годин, доки отець Андрій Бандера не наказав слугам його зняти. Свої вчинки хлопець пояснював бажанням перевірити власні витривалість і силу волі та підготуватися до майбутньої боротьби.
На перших порах його батько о. Андрій не дуже прихильно ставився до таких екзекуцій сина Степана,