учителі любили ставляти запитання „хто знає“, щоб учні підносили руки вгору. Він ніколи цього не робив, хоч запитаний, виявляв, що знає те, про що йшло професорові. З-поміж акцій, які треба було вести в клясі, звичайно такі, що не мали апробати [затвердження] нашого друга, могли не вдатися, а зате ті, що їх він передумав, беручи аргументи „за“ і „проти“, вдавалися. Не вважав себе „героєм“ у часі вдачі і других остерігав перед такою назвою, але з невдачі вмів витягнути висновок і бачити, що треба поправити».
1922 року Степан Бандера два місяці перебував у стрийській лікарні з водянкою колінного суглоба. Однак відсутність на заняттях не вплинула на успішність, яка була найкращою за роки навчання. Протягом навчального періоду 1922–1924 рр. він пропустив 172 лекції через хворобу.
На допитах НКВД 1941 р. отець Андрій Бандера писав про цей період так: «Коли почали діти підростати і треба було посилати їх до гімназії, треба було ще більше часу обернути на вишукання нових джерел доходів з господарки, бо доходи станові були дуже малими в порівнянні зі зростаючими з року на рік видатками, зв’язаними з образуванням дітей. До гімназії ходили діти в Стрию, мешкаючи у свого дідуся старенького і бабки, які не в силі були як слід зайнятись вихованням внуків, а здебільшого старались тільки про прохарчування їх, та прохав, щоби пильно вчились предметів і переходили щорік у вищий клас. В польських гімназіях тяжко приходилось видержувати українцям шкільний режим, багато тратило роки, багато проганяно цілком зі шкіл, а то й арештовано. Сини мої, познайомившись з обставинами, старались пізнати рідню історію, висміювану вчителями-поляками, вічно читаючи багато, не тільки книжки з гімназійної бібліотеки, але також з українських місцевих установ чи приватних, а також розвивати і гартувати тіло вступаючи в члени „Пласту“».
Під час навчання в гімназії Бандера мав різні оцінки. Найважче йому давалися польська мова й історія, німецька, грецька мови й латина, а успішні мав оцінки з точних наук, співів, та й поведінка була доброю й дуже доброю. В атестаті зрілості під час закінчення гімназії від 27 травня 1927 р. у результаті іспитів Степан Бандера здобув такі оцінки: «задовільно» – польська мова, історія; «добре» – німецька, латинська й грецька мови, природознавство, тілесні вправи (фізкультура); «дуже добре» – руська (так тоді польська шкільна влада вперто іменувала українську) мова, релігія, математика, фізика, пропедевтика (вступ до) філософії. Під час навчання він мав дуже гострий конфлікт і був постійно переслідуваний професором Больським, за рік був відсутнім на 121 лекції з неоправданих причин, тому заледве зумів скласти випускні іспити з польської мови й історії.
Навчатися в гімназії Степан мав змогу завдяки тому, що помешкання й утримання йому й іншим братам і сестрам забезпечували дідусь Михайло і бабця Розалія, які вели власне господарство у Стрию. Як у батька, так і в діда під час навчального року він працював по домашньому господарстві, переважно на городах, у вільний від навчання час. За споминами його