хто?
– Останній, хто розмовляв з Дюрюї до того, як його закатрупили.
На скронях Анаїс знову виступив піт. Напевне, в неї температура. Не кидаючи керма, вона ковтнула з аптечної пляшечки.
– Розповідай.
– Рауль – це жебрак, живе на набережній. Біля Сталінградського майдану, на лівому березі. Дюрюї вряди-годи ходив до нього.
– Коли вони бачилися востаннє?
– У п’ятницю 12 лютого, десь надвечір.
Либонь, тоді, коли його забили. Дуже важливий свідок.
– Як він сказав, Дюрюї збирався на якусь зустріч. Того ж таки вечора.
– З ким?
– З янголом.
– З ким?!
– Так сказав Рауль. А йому таке сказав Дюрюї.
Анаїс почувалася розчарованою. Алкогольна маячня. Або маячня під дурманом.
– Ти привіз його до дільниці?
– Не до нашої. У комісаріат на вулиці Дюко.
– Чому туди?
– Найближче було. Він зараз у витверезнику.
– О десятій ранку?
– Зачекай, то сама побачиш.
– Я на хвильку загляну на Франсуа-де-Сурді, а потім відразу до них. Хочу сама його допитати.
Вона завершила розмову. До неї поверталася надія. Зрештою їхня ретельна праця виправдає себе. Вони детально з’ясують пересування і вчинки жертви і дістануться до його вбивці. Вона перевірила, чи прийшли на айпод світлини Дюрюї. Прийшли, і то декілька. Молодий панк був не дуже гарний собою. Кудлата темна чуприна. Темні очі з кружалами довкола них. Пірсинг на скронях, на крильцях носа, у кутиках вуст. Чудернацький хлопчина. Наполовину панк, наполовину гот. І стовідсотковий фанат неформальної музики.
Вона вже рухалася містом, уздовж набережної. Над еспланадою Кенконс сяяло сонце. З неба, наче промитого зливою, на ще мокрі дахи струмувала сліпуча блакить. Анаїс звернула на бульвар Клемансо, поминула розкішний квартал Ґранз-Ом і, щоб не потикатися до середмістя, подалася вулицею Жудаїк. Вона не думала над маршрутом: рефлекс служив їй навігатором і провадив її сам.
На вулиці Франсуа-де-Сурді вона хутко побігла до свого кабінету і перевірила пошту. Надійшов звіт від координатора криміналістів, того красеня араба. Вони зробили сенсаційне відкриття: у глибині ями знайшлися часточки особливого різновиду планктону, що водиться в морі біля Баскського узбережжя. Та головне, точнісінько такий самий планктон виявили під нігтями того чолов’яги, що згубив пам’ять, – ковбоя з клініки П’єра Жане.
Анаїс нетерпляче зняла слухавку телефона. Це прямий зв’язок поміж злочином і велетнем-забудьком! Дімун повторив усе, що виклав у своєму звіті, а потім спитав:
– Ви знаєте психіатра на ймення Матіас Фрер?
– Так.
– Він експерт у цій справі?
– Ми не залучали експертів. Нащо, як у нас нема поки що жодного підозрюваного? А чому ви запитуєте?
– Він телефонував мені вчора ввечері.
– І що він хотів?
– Дізнатися про результати аналізів.
– З місця злочину?
– Ні.