музика. Вони ж нічого не вигадують, лише крадуть. Мерілін Менсон – це Еліс Купер. Техно – той-таки Крафтверк. А ар-енд-бі…
– Айзек Гейз.
– Авжеж! Крадуть чужі пісні й подають як свої.
– А на що Фіфі жив?
– На жебрущому хлібі був. Як і я оце.
– У Бордо?
– І в Бордо, і в інших місцях. Чуй, а в тебе випити більш нема?
Анаїс дістала з пакета ще одну коробку. Рауль видудлив її вмить. Цього разу не відригував, та Анаїс перелякалася, щоб він не надзюрив у штани. На ньому було пальто з якоїсь ряднини, але таке брудне, що малюнка тканини вже й не видно було. Штани від спортивного костюма від бруду аж сторчма стояли. Зі стертих до корду сандалів виглядали голі чорні ноги. Анаїс намагалася не дихати носом, хоч про всяк випадок намастила ніздрі запахущою маззю «Вікс Вапораб».
Рауль замахнувся і жбурнув коробку в стіну камери. Анаїс утямила, що треба клепати залізо, поки гаряче.
– Кілька днів тому Фіфі казав тобі про янгола…
Рауль забився в куток, сів долі й, соваючи плечима, заходився чухати спину, немов худобина.
– Еге, янгол! – озвався він урешті. – Той чолов’яга пообіцяв дати йому янгольського дурману.
Його убивця. Нарешті балачка звернула в потрібне річище.
Анаїс нахилилася до Рауля і, чітко вимовляючи кожне слово, запитала:
– Він добре його знав?
– Ні, допіру зазнайомилися.
– Що саме розповів він тобі про нього?
– Що той відправить його на небо. І чомусь весь час верзякав про якогось святого Юліана…
– Святого Юліана Гостинного?
– Еге ж, про нього.
– А чому?
Рауля раптом осяяло.
– Фіфі в школу недовго ходив, та цю легенду він добре запам’ятав. Один принц помилково вбив своїх батьків. Утік із дому, став перевізником через річку. І тут якось приходить до нього лепрак і просить перевезти на той берег. Юліан його прийняв у себе, нагодував і зігрів своїм тілом. І тоді той лепрак узяв його на небо. Бо то ж був Ісус Христос. Так ось, Фіфі казав, що той янгол і до нього прийшов. І що він відправить його на сьоме небо…
– Чому він згадав саме цю легенду?
– Тому що його ангел теж був лепрак.
– Лепрак?
– У нього всенька морда була ганчір’ям обмотана.
Анаїс спробувала уявити собі, як усе воно діялося. Чоловік із замотаним обличчям знайомиться з Філіппом Дюрюї. Пропонує йому небувалу втіху. Хлопець починає міркувати про особу милостивця, і уява підказує йому різні версії, зокрема й геть казкові. Цікаво, чи потрапила їхня бесіда бодай на одну спостережну камеру?
– Коли ти бачився з Фіфі востаннє, що він тобі сказав?
– Що ввечері в нього зустріч із лепраком. І що вони разом переправляться через річку. Дурня, одне слово.
– А де вони мали зустрітися?
– Не знаю.
– А ти де з ним бачився?
– На набережній. У районі Сталінградського майдану. Фіфі мало зі шкури не пнувся, так йому кортіло до того лепрака бігти.
– О котрій