напрочуд вразливою, з великими сумними очима, від яких обличчя здавалося зовсім крихітним.
– З вами все гаразд? – м’яко спитав він. Йому не хотілося бути нав’язливим, але він хвилювався за неї. Таке враження було, ніби сталося щось жахливе. Він гадав, чи пов’язано це з учорашнім несподіваним зникненням її чоловіка. На відміну від Жана-Філіпа й Валері, він нічого не знав про плітки зі світу моди і про роман Ґреґоріо з російською моделлю.
– Зі мною… так… ні, – вона почала брехати йому, але не змогла – по щоках покотилися сльози, і вона лише захитала головою. – Пробачте… Я тільки збиралася подихати свіжим повітрям.
– Вам потрібна компанія чи хочете побути на самоті?
– Не знаю… – жінка була розгублена, і він не міг допустити, щоб вона пішла з готелю сама. Вона перебувала в такому розпачі, що покидати її здавалося небезпечним. Не в тому вона була стані, щоб блукати вулицями на самоті.
– Можна мені з вами? Нам не обов’язково розмовляти. Не думаю, що вам слід гуляти самій.
– Дякую, – кивнула Бенедетта. Він вийшов із готелю слідом за нею і пішов поряд. Вони проминули кілька кварталів, перш ніж жінка наважилася заговорити. І тоді вона глянула на нього зневіреними очима, наче всьому світові настав кінець – а для неї особисто так і було.
– Кілька місяців тому мій чоловік почав зустрічатися з однією моделлю. Таке з ним уже бувало раніше, як не прикро це казати, але він завжди повертався до тями і швидко клав цьому край. Цього ж разу дівчина завагітніла, двійнятами. Вона народила їх на три місяці раніше, це сталося сьогодні вранці. І тепер мій чоловік з головою зав’яз в усій цій історії з двома малюками при смерті та дівчиною, яка без нього не може. Ці діти – його первістки. Самі ми дітей не маємо. Усе це неймовірно заплутано, і я не уявляю, як ми це переживемо. Це ж може тривати місяцями. Не знаю, що тепер робити. Він з нею в лікарні, – слова виривалися з неї, а сльози все лилися. Дгарам спокійно слухав, хоча і був приголомшений.
– Може, вам слід поїхати додому, – тихо сказав він. – Це могло би бути краще, ніж чекати новин у готелі на самоті. Потрібен деякий час, аби все вляглося. Неможливо розібратися з цим просто зараз.
Усе, що він казав, не було позбавленим сенсу. Жінка замислилася, чи має він рацію. Зрештою, це проблема Ґреґоріо, він і має її залагодити – не вона. Принаймні не тепер. Спочатку має з’ясуватися, чи виживуть малюки. Потім уже вони в усьому розберуться і вирішать, що буде з їхнім шлюбом.
– Гадаю, ви маєте рацію, – сумно промовила вона. – Усе це було так жахливо. І всі знають. Усі італійські газети про це писали. Папараці фотографували її щодня, відколи вона переїхала до Рима. Ще ніколи його захоплення не були такими глибокими й такими публічними, – сказала вона, все намагаючись ставати на бік Ґреґоріо, хоча вже не розуміла навіщо. – Гадаю, я поїду до Мілана.
– Там є люди, які вас підтримають? – спитав він, стурбований її станом. Жінка кивнула.
– Моя родина і його. Усі дуже злі на нього, що він заварив цю кашу.