ніколи не згадував про це в розмовах із Ґреґоріо чи Бенедеттою. Лише сподівався, що вони переживуть це, як бувало раніше, коли Ґреґоріо зв’язувався з молоденькими дівчатами. Приємно було, що вони погодились прийти сьогодні на вечерю, але, на жаль, особливо для Бенедетти, її чоловік не зостався. Жан-Філіп був вдячний своєму індійському другові, що той допоміг Бенедетті зберегти обличчя і врятувати вечір. Доки Дгарам жваво розмовляв з Бенедеттою і Шанталь, Жан-Філіп відійшов, щоб перевірити, як почуваються інші гості. Усім начебто було весело.
Увесь вечір Дгарам знімав на камеру свого телефону, аби потім показати дітям, який чудовий був бенкет. Він дуже радів, що прийшов. Усі раділи. Навіть Бенедетта, дякувати Дгараму з його добротою та почуттям гумору. Він пригощав її відмінним шампанським, аби підняти настрій. Вони з Шанталь обидві чудово проводили час разом з ним та іншими гостями. Тим часом принесли кілька смачних десертів і безліч вина та шампанського. Хтось щедро поділився дивовижно смачним шоколадом із величезної коробки, а з іншого столу передали смачні білі macarons від П’єра Ерме[1].
І рівно об одинадцятій Жан-Філіп роздав гостям традиційні бенгальські вогні, і раптом усю площу осяяли спалахи, іскристі вогники, що здіймалися й гойдалися над столами, – Дгарам не припиняв фотографувати. Він знімав хроніку усієї події, роблячи фотографії та відеозаписи. Шанталь була зворушена, коли він сказав, що робить це для дітей. Вона не уявляла, щоб сама надсилала фотографії власним дітям. Вони були дуже незалежні й не цікавилися, чим вона займається. Мабуть, вони вважали би дурістю з її боку, якби вона надіслала їм знімки з Білої вечері. Мабуть, питали б себе, що вона там робить. Вони уявляли її людиною, яка проводить весь час удома за роботою і не має, окрім них, ніякого приватного життя. Як наслідок вона дуже небагато розповідала їм про себе, а вони здебільшого й не питали. Їм це навіть на думку не спадало. Власні справи непокоїли їх значно більше, ніж материні. То було не зі зла – вони просто не бачили в ній особи, чиє життя могло становити для них якийсь інтерес. Тоді як Дгарам просив усіх позувати, щоб надіслати знімки синові й доньці, переконаний, що все це буде їм цікаво. Його обличчя сяяло, коли він згадував про дітей.
Бенкет був у розпалі, люди мандрували від столика до столика, все більше перемішуючись між собою. І коли Шанталь обернулася, щоб привітатися зі знайомим оператором, з яким разом працювала над документальною стрічкою в Бразилії, і ще одним сценаристом, то помітила симпатичних молодих людей за столиком позаду. Вони роздавали паперові ліхтарики з величезної коробки. Один із чоловіків за столом показував усім, як їх запускати. Кілька ліхтариків він передав гостям Жана-Філіпа. Вони були трохи менше метра заввишки і мали внизу маленький пальник, який запалювали сірником. Маленьке полум’я розгорялося, наповнюючи паперовий ліхтар теплим повітрям. І коли той уже наповнювався ущерть, він підіймав його високо над головою і відпускав. Присутні спостерігали, як ліхтарик здіймається в небо,