був ладен згоріти від сорому, пояснюючи дружині все це до болю незручне, на місяці розтягнуте становище, на яке з радістю накинулися папараці. Бенедетта трималася з гідністю, чого не можна було сказати про росіянку. Та постійно телефонувала Ґреґоріо, хотіла бути з ним у ситуаціях, коли це було абсолютно неможливо. Він був одруженим і не збирався цього змінювати, він казав їй це із самого початку. Але тепер вона опинилась у паризькій лікарні зовсім сама, з пологами, які на три місяці випереджали свій час. Він відчував, що не має іншого вибору, окрім як негайно їхати до неї. Зрештою, він був благородною людиною, попри жахливу ситуацію як для нього, так і для його дружини – він знав, що бути покинутою серед Білої вечері її аж ніяк не влаштує.
– Хіба не можна зачекати, доки це скінчиться?
Аня істерично схлипувала в телефон, але він не хотів пояснювати це Бенедетті. Вона вже й так знала достатньо.
– Не думаю, що це можливо. Мені справді шкода. Я просто тихенько піду. Можеш сказати їм, що я зустрів друзів за іншим столиком. Ніхто не помітить, що мене немає.
Звичайно ж, помітять. А найгірше – вона знала, що він іде, знала куди, з ким буде і чому. У цю мить радість від вечора для неї скінчилася. Вона досі намагалася прийняти той факт, що в нього народиться двоє дітей від іншої жінки, коли вони вдвох зовсім не мають дітей.
Він устав, не бажаючи сперечатися, але сповнений рішучості піти. Яким би нещасливим не виявився зв’язок з Анею, її вагітність, він не хотів полишати її в лікарні під час пологів, в паніці й саму. Бенедетта була впевнена, що це лише хитрість, аби виманити його до себе, і все обернеться фальшивою тривогою.
– Якщо з нею все гаразд, будь ласка, повертайся!.. – промовила вона з напруженим обличчям, і він кивнув. Їй було ніяково від того, що доведеться вигороджувати чоловіка, щойно його зникнення помітять – а вони обов’язково помітять. А тим часом вона сидітиме за столом сама й піде сама, коли вечеря скінчиться.
– Я намагатимусь, – відповів він, досі розмовляючи італійською. Він кинув на неї зніяковілий погляд, а тоді, не промовивши ні слова господарям і гостям, зник у юрбі людей, що блукали від столу до столу, між зміною страв відвідуючи друзів. Мить – і його вже не було, а тим часом Бенедетта намагалася триматися так, ніби нічого не сталося і вона не була засмучена. Шанталь і Дгарам досі розмовляли між собою, і трохи згодом Шанталь вибачилася, щоб привітатися з кимось знайомим за іншим столом. Бенедетта намагалася заспокоїтися після спішної втечі Ґреґоріо, коли обернувся Дгарам і турботливо глянув на неї.
– Ваш чоловік пішов? – обережно спитав він, намагаючись не здатись нав’язливим.
– Так… він мав термінову справу… з другом стався нещасний випадок, і він поїхав відвідати його в лікарні, – промовила вона, ковтаючи сльози і намагаючись при цьому говорити невимушено. – Не хотів прощатися, щоб не псувати вечір.
Дгарам бачив, як вони обмінювалися напруженими поглядами, бачив, що вона засмучена, і тепер робив