відпускати. І в мить, коли вони випустили його, той зірвався у небо, наче ракета, прямо до зірок. Вона стояла і пильно дивилася йому вслід, мов дитина, що стежить за повітряною кулькою, захоплена до нестями. А він стояв поряд, стежачи за ліхтариком разом із нею. Вони бачили, як палає вогник у нижній частині, доки той майже не зник з очей. А тоді чоловік з усмішкою обернувся до неї.
– Мабуть, це було добре бажання. Дуже сильне – прямо до небес злетів.
– Сподіваюся, що так, – відповіла вона і посміхнулась у відповідь. Це був один з тих виняткових моментів, про які знаєш, що ніколи не забудеш. І таким був весь вечір. Як завжди на Білій вечері. – Дякую вам. Це було прекрасно. Дякую, що зробили це разом зі мною і віддали мені останнього.
Він кивнув і повернувся до своїх друзів, а трохи згодом вона знов упіймала на собі його погляд, і вони обмінялися посмішками. Він сидів із гарненькими молодими дівчатами і вродливою жінкою напроти.
Наступна година минула для всіх надто швидко, і о дванадцятій тридцять Жан-Філіп нагадав гостям, що час згортатися. І для сімох тисяч Попелюшок настав час покидати бал. З’явилися білі пакети для сміття, і все, що треба було, опинилося там. Решту поклали до візків: столове срібло, вази, келихи, залишки вина та їжі. За лічені хвилини все приладдя зникло, скатертини, столики та стільці згорнули, елегантні столові серветки зникли, і сім тисяч людей у білому безшумно покинули площу перед Собором Паризької Богоматері, востаннє озирнувшись через плече туди, де відбувалися чари. Шанталь знову пригадала прекрасні ліхтарики, чиї спалахи прокреслювали на небі м’які лінії, і побачила, що люди, які роздавали їх, уже пішли. На той час ліхтарики в небі зникли, віднесені вітром туди, де їх побачать інші й питатимуть себе, звідкіля ті взялися.
Жан-Філіп розпитував усіх, переконуючись, що кожен може дістатися додому. Шанталь планувала взяти таксі. Дгарам запропонував Бенедетті підвезти її до готелю, оскільки вони зупинилися в тому самому місці. Усі інші теж мали на чому під’їхати. Жан-Філіп пообіцяв зателефонувати Шанталь уранці, аби домовитись зустрітися за обідом, а вона подякувала йому за ще один незабутній вечір. Біла вечеря була її улюбленим днем року – як і в кожного, кому пощастило побувати тут. І, побачивши, як прекрасні ліхтарики злітають до небес, вона подумала, що сьогоднішній вечір був найчарівнішим з усіх.
– Я прекрасно провела час, – сказала Шанталь Жану-Філіпу, цілуючи його на прощання. Він допоміг їй сісти в таксі разом з її візком, столиком і стільцями, і попросив водія допомогти їй, коли той довезе її додому.
– Я теж, – сказав Жан-Філіп, усміхаючись їй, а Валері помахала рукою вслід, завантажуючи речі до їхньої машини. Дгарам і Бенедетта саме сідали в таксі, щоб їхати до готелю «Георг П’ятий». А решта прямували до своїх таксі й машин або до найближчої станції метро. Гідне завершення ідеально зрежисованого заходу.
– Побачимось завтра, – гукнув він услід Шанталь, коли її таксі рушило з місця і вона махнула рукою з вікна. І раптом Шанталь спитала себе,