не грають.
У відносинах, які він підтримував з навколишнім світом, простежувалась певна закономірність. Переважна більшість людей, з якими працював Стів Айсман, його любили або, принаймні, чудувалися з нього й цінували його бажання і здатність ділитися як своїми грошима, так і знаннями. «Він природжений учитель, – каже одна пані, яка працювала на Айсмана. – А ще він палко захищає жінок». Його сприймали як «маленьку людину», невдаху, хоч насправді він таким не був. З іншого боку, поважні люди, які очікували від Айсмана шанобливості та ввічливості, після знайомства з ним нерідко бували шоковані чи розлючені. «Багато хто не розуміє Стіва, – розповіла мені Мередіт Вітні, – але той, хто розуміє, – любить». Одним із тих, хто не розумів Стіва, був голова великої американської брокерської фірми, який слухав, як Айсман пояснює за ланчем кільком дюжинам інвесторів, чому він, голова фірми, не тямить у власному бізнесі, а потім побачив, як Айсман посеред ланчу вийшов і не повернувся. («Мені треба було до туалету, – каже Айсман. – Я не знаю, чому так і не повернувся».) Після ланчу той чоловік оголосив, що більше ніколи не погодиться перебувати в одній кімнаті з Айсманом.
Другим став президент великої японської фірми з торгівлі нерухомістю. Він надіслав Айсману фінансові звіти компанії, а згодом приїхав разом з перекладачем, щоби заохотити Айсмана до інвестування. «Ви ж навіть не володієте акціями власної компанії», – заявив Айсман після традиційно складних японських привітань. Перекладач перемовився з гендиректором. «В Японії не заведено, щоб керівництво володіло акціями своєї компанії», – врешті сказав він.
Айсман зауважив, що в їхніх фінансових звітах не наведено жодних важливих деталей про компанію. Але замість того, щоб просто сказати це, він жбурнув папери, немов щойно ними підтерся. «Оце… це – туалетний папір, – сказав він. – Переклади».
«Японець знімає окуляри, – згадує свідок цієї дивної зустрічі. – Губи тремтять. Зараз почнеться Третя світова. „Ту-лет папір? Ту-лет папір?..“»
Керівник хедж-фонду, який уважав себе Айсмановим другом, узявся мені його описувати, та за хвилину покинув (розповівши, як Айсман виставив багатьох великих цабе брехунами чи ідіотами) і розсміявся: «Він, типу, стерво, але розумне, чесне й безстрашне».
«Навіть на Уолл-стрит його вважають грубим, нахабним і агресивним», – каже дружина Айсмана, Валері Фейґен, яка працювала на J.P. Morgan, але згодом звільнилася, щоб відкрити бутік жіночого одягу Edit New York і виховувати дітей. «Йому байдуже до якихось там манер. Повірте, я над цим билася, знову й знову». Коли вона вперше привела Стіва до себе додому, її мати сказала: «Ну, користі нам з нього мало, але хоч зможемо виставити на аукціон в ОЄЗ[2]». В Айсмана був своєрідний талант ображати людей. «Він грубий не з тактичних міркувань, – пояснює його дружина. – Він грубий від щирого серця. Він знає, що всі вважають його диваком, але сам так не думає. Він живе у своїй голові».
Якщо заговорити про вервечку образ, яку він залишає