щоб звикнути до неї, адже вона відрізняється від жінок, до яких він звик. Джо не вважає Бріджит за жінку, а з Бо він і досі відчуває деяку незручність. Розмова зі ще однією, новою жінкою, виб’є його з колії. Особливо з такою дивною, що потребує турботи, розуміння та співчуття. Вони вчотирьох ідуть до будинку, рухаючись не так різко й погрозливо, як раніше.
Бо стукає в двері, Рейчел і Соломон тим часом чекають зовні.
– Що думаєш? – запитує Соломон у Рейчел.
– Я зараз здохну з голоду.
– Я теж, – Соломон втомлено тре обличчя. – У мене думки плутаються.
Вони дивляться, як вона знову стукає.
– Якщо Бо шукала нову довбану історію – вона знайшла її. Це зовсім нове божевілля, – зазначає Рейчел.
– Вона не погодиться на інтерв’ю, – каже Соломон, спостерігаючи за дверима.
– Ти ж знаєш Бо.
О, він знає. Бо вміє схиляти до розмови людей, категорично налаштованих проти того, щоб їх знімали. Принаймні якщо вона справді цього хоче: три інтерв’ю сьогодні вранці на кладовищі були не надто важливими, тож вона й не наполягала. Соломон і Рейчел зазвичай не такі байдужі, коли справа стосується зйомок, але звичний стиль роботи Бо відчутно змінився сьогодні. Вона сіпається, кидається то в одне, то в інше, без жодного плану.
Лора з’являється у вікні, але не погоджується відчинити дверей.
– Скажи їй, що мені потрібен Моссі, – голосно говорить Джо, нервово тупцяючи, сховавши руки в кишені. Йому незатишно. Його день був сповнений хвилювань, йому довелося поховати свою другу половинку. День, проведений поза зоною комфорту, порушення його буденності, що була незмінною понад п’ятдесят років. Весь його світ перевернувся догори дриґом. Все це доводить його до краю, він хоче забрати свого собаку і повернутися в безпеку своєї ферми.
– Будь ласка, відчини двері, ми просто хочемо поговорити, – говорить Бо.
Лора дивиться з вікна на Соломона.
І всі обертаються до Соломона.
– Скажи їй, – говорить йому Бо.
– Що?
– Вона дивиться на тебе, щоб зрозуміти, чи все гаразд. Скажи їй, що ми просто хочемо поговорити.
– Джо просто хоче забрати собаку, – чесно говорить Соломон, і Рейчел гигикає.
Лора зникає з вікна.
– Бездоганно, – усміхається Рейчел. У них обох паморочиться в голові з голоду.
Джо збирається гатити у двері, аж раптом вони відчиняються. Моссі вибігає, і Лора знову зачиняє двері і замикає їх.
Джо рвучко крокує геть, а захоплений Моссі стрибає навколо нього, мало не збиваючи його з ніг.
– Я подзвоню Джиммі, – кидає Джо на ходу. – Він з нею розбереться.
– Почекайте, Джо! – гукає Бо йому навздогін.
– Та хай іде, – втручається Рейчел. – Я вмираю з голоду. Повернімося в готель. Поїмо. Справжньої їжі. Мені треба подзвонити Сьюзі. А потім можеш щось планувати. Я не жартую.
Рейчел мало коли дратується, хіба коли щось заважає їй знімати. Люди, що кривляються на задньому плані, або мікрофон Соломона, що з’являється