якомусь кладовищі? Навіщо мені це?
Вони ступили під високу тінь Вілфурду саме вчасно – пустився сильніший дощ, і Ден пригадав літній туман, що вже клубочився з усіх боків. Інші потенційні студенти вже зібралися на галявині, їх супроводжували студенти коледжу, одягнені в яскраво-помаранчеві футболки.
– Я не знаю, – відказав Ден. – А мені чомусь подобається ідея студентського братерства. Кожен хоче бути частинкою чогось.
– Воно-то так, але який у цьому сенс, якщо ти маєш платити за те, щоб вступити туди? – пирхнув Джордан.
– Нам варто поквапитись, – підігнала Еббі, – здається, більшість уже занесли свої речі всередину.
– Угу, нам треба змішатися з натовпом, – додав Ден, приєднуючись разом з ними до юрби учнів, що прямували до Вілфурду. У нього всередині все затерпло, коли він побачив, скільки тут студентів, які мали за ними наглядати.
Він міцніше стиснув ручку своєї валізи, поглядаючи на безтурботних учнів з підозрою і навіть роздратуванням. Улітку чи не найважливішим його завданням було знайти нових друзів, а зараз він намагався зробити будь-що, аби тільки їх уникнути.
Роздiл № 7
– Не переймайся так через свою подружку.
– Що? – Ден не помітив, що витріщається – а він таки витріщався – на Еббі. Вона йшла поряд зі своєю наставницею. Обидві дівчини весело сміялися, ніби знали одна одну набагато довше, ніж десять хвилин. Еббі мала такий вплив на людей. Ден намагався підслухати, над чим це вони так хихикають. – Ой, та я зовсім не переймаюся.
– Та невже? – Його студент-наставник, Міка, звів густі чорні брови і ляснув Дена по плечу. – Бо мені здається, що ти добряче нервуєш.
– Ми, ну, ніби зустрічаємось, ось і все, – пояснив Ден. Він та інші потенційні студенти – як їх тут по-модному називали «абітура» – прямували подвір’ям коледжу до короткої стежки, що вела до гуртожитків. Усі йшли по двоє зі своїми наставниками, і більшість учнів зосередили свою увагу на студентах, що мають стати їхніми приятелями на наступні кілька днів. Чи не найохочіше зі своєю студенткою спілкувалась Еббі.
– Агов! – гукнув Ден, махаючи їй рукою. Дівчина була за кілька кроків попереду і швиденько помахала йому у відповідь.
– Хто це? – Він почув запитання її наставниці.
Однак Еббі відповіла дуже тихо, тому Ден нічого не почув.
– Гадаю, твоя дівчина зараз зайнята, – обережно зауважив Міка. – Не хвилюйся, ти зможеш поговорити з нею пізніше. Ви вчитеся в одній школі?
– Не зовсім, – відповів Ден. – Тобто, ні, не в одній. Насправді ми познайомились під час літніх підготовчих курсів у цьому коледжі.
– Справді? Та ну, це ж класно. То виходить, що вам бракувало НГК[6]? І ви вирішили повернутись? – Він засміявся, і здавалося, що навіть його сміх мав південний акцент. Ден здогадався, що його студент-наставник навмисне вдався до перебільшення, щоб пожартувати з ним, бо він не помітив за ним схильності до сарказму.
– З Джорданом ми теж познайомились тут, – пояснив Ден, киваючи на друга і намагаючись втягнути до розмови