були білі квіти, і більше сотні людей їли, розмовляли й чекали на їхнє прибуття. Єдиний, кого Вероніка впізнала в юрбі, був Арнольд – щойно вони зайшли, він зрадів і підійшов до них.
– Схоже на весілля, – не приховуючи осуду, тихо буркнула Тіммі, звертаючись до Джой. Та кивнула. Справді, було схоже. Мати неабияк постаралася вшанувати його пам’ять, і це анітрохи не дивувало.
– Вона зробила це для нього, для себе чи для нас? – уголос спитала Тіммі.
– Певно, усе разом, – відповіла Джой, доки Арнольд обіймав їхню матір. Роками для всіх було очевидно, що він небайдужий до неї й охоче дав би волю почуттям, проте Вероніка не була до цього готова і, попри свою лагідність до нього, завжди чітко давала це зрозуміти. Арнольду було за шістдесят, він був дуже успішний адвокат, привабливий чоловік і вже багато років розлучений. Вероніку він цікавив лише як юрист і близький друг Пола. Якими б не були його прагнення, нічим більшим для неї він так і не став.
– Ти чудово попрацювала, – похвалив її Арнольд, і Вероніка усміхнулась і подякувала йому. Тим часом Джулієтт, досі виглядаючи спустошеною після поховальної служби, вирішила перекусити. Вона ледве витримала, слухаючи «Аве Марію», і, здавалося, досі тремтіла, накладаючи їжу собі на тарілку. Тіммі та Джой тихо розмовляли одна з одною. Жодна з них не знала нікого з присутніх тут друзів Пола. Усі ці люди виглядали тими, ким і були, – богемою, шляхетним товариством, принагідними знайомими, які, однак, прийшли насолодитися атмосферою прошеної вечері в домі його колишньої дружини.
– Ваша мати, мабуть, викинула цілий статок на це, – неприємним тоном зауважив Берті, звертаючись до Тіммі, і та зиркнула на нього з відразою.
– Певно, вважає, що тато був цього вартий, – жорстко сказала вона. Джой стояла поряд, гадаючи, чи зараз гряне гроза, аж тут підійшов Арнольд. Усі три сестри стояли поряд із Берті, допоки Вероніка щось казала одному з офіціантів, який розливав гостям біле вино й шампанське.
– Якщо вже ви всі тут, я хотів би внести пропозицію, – чемно сказав Арнольд. – Формальне зачитування заповіту давно вже не проводиться. Але оскільки Джой у місті, чому б нам завтра не зібратися в мене в офісі й не переглянути його? Так ми зможемо обговорити заповіт і я матиму можливість відповісти на будь-які запитання, які можуть у вас виникнути.
Ідея видавалася слушною, і він зумів подати її так, щоб це не прозвучало зловісно. Ніхто з них не очікував, що батько залишив по собі великий спадок. Єдиним майном Пола, про яке вони знали, був замок у Франції, якщо тільки він не заклав його до останнього гвіздка, чого не можна було сказати напевне. Пол ніколи не вирізнявся відповідальним ставленням до грошей.
– Мені здається, це гарна ідея, – зацікавлено мовив Берті, а дівчата кивнули, здивовані. Жодна з них навіть не подумала про заповіт.
– Ви всі маєте час? – спитав Арнольд, коли до них приєдналася Вероніка.
– На що? – не зрозуміла вона.
– Я подумав, що завтра ми могли