й призначення самого буття.
– Алло, це Філіп Слейт?
– Так, я слухаю.
– Це лікар Герцфельд, Джуліус Герцфельд.
– Джуліус Герцфельд?
– Голос із минулого.
– Далекого минулого. Я б сказав – з епохи плейстоцену. Джуліус Герцфельд. Навіть не віриться – це ж скільки… мабуть, років із двадцять минуло? То в чому річ?
– Бачиш, Філіпе, я телефоную з приводу оплати за мої послуги. Скидається на те, що я не отримав повну суму за нашу останню зустріч.
– Що? Остання зустріч? Але я певен, що…
– Філіпе, я жартую. Як бачиш, дещо в цьому житті залишається незмінним – я так і залишився жвавим і невгамовним стариганем. Гаразд, буду серйозним. Постараюся коротко пояснити мету мого дзвінка. Я маю певні проблеми зі здоров’ям та якраз міркую про те, щоб вийти на пенсію. І через усі ці думки в мене з’явилося непереборне бажання зустрітися з колишніми пацієнтами – так би мовити, підбити підсумки, задовольнити цікавість. Якщо схочеш, поясню детальніше пізніше. Тож маю до тебе таке запитання: ти не проти зі мною зустрітися й годинку потеревенити? Пригадаємо наші зустрічі, розкажеш, як склалося твоє життя… Для мене це було б корисно й цікаво – і хто його зна, можливо, для тебе теж?
– Гм, годинку… Гаразд – чом би й ні? Сподіваюся, зустріч безкоштовна?
– Хіба що ти захочеш, щоб я оплатив твій час – це ж я наполягаю на зустрічі. Як щодо цього тижня? Скажімо, у п’ятницю вдень?
– П’ятниця? Добре. Мене влаштовує. Зустрінемося о першій. Я не братиму грошей за свій час, але цього разу зустрінемося в моєму офісі – він розташований на Юніон-стрит, 4-31. Юніон-стрит, що біля Франклін. Знайдете номер офісу на покажчику – «Лікар Слейт». Тепер я теж працюю терапевтом.
Джуліус поклав слухавку й аж здригнувся. Він розвернув крісло й витягнув шию, щоб кинути погляд на міст «Золоті Ворота». Після такого дзвінка йому було конче необхідно побачити щось красиве. А ще – чимось зігріти руки. Він набив пінкову люльку тютюном «Balkan Sobranie», запалив сірника й затягнувся.
О та-а-ак – цей теплий насичений аромат латанії, медовий, терпкий – чи є в світі те, що може з ним зрівнятися? Він поринув у спогади й пригадав той день, коли кинув курити. Майже одразу після візиту до стоматолога – то був його сусід, старенький лікар Денбоер, який двадцять років тому відійшов у кращий світ. Двадцять років – це ж треба! Його видовжене голландське обличчя й окуляри в золотій оправі зринули в пам’яті так ясно, ніби лікар стояв перед ним. Старий Денбоер під землею вже понад двадцять років, а він, Джуліус, ще топче її. Принаймні поки що.
– Мене турбує ось це утворення на твоєму піднебінні, – злегка похитав головою Денбоер. – Треба б зробити біопсію.
І хоча результати біопсії були негативними, Джуліус стрепенувся, бо того ж таки тижня він був на похороні Ела – його партнера по тенісу. Той теж був курцем і помер від раку легень. А ще він саме читав книжку Макса Шура «Фройд: життя