одразу після коїтусу, – вів далі Філіп, – я міг жити на повну, в гармонії з собою. Отоді я нарешті міг звернутися до геніїв минулого.
– Авжеж, я пам’ятаю твоє захоплення працями Аристарха й Зенона.
– Так, ними, а пізніше й багатьма іншими. Однак ці «просвітлення», миті, коли я не був одержимим, були надто короткими. Але тепер я вільний – я піднявся вгору над самим собою. Мабуть, час повернутися до аналізу мого лікування. Ви ж про це хотіли дізнатися передусім?
Джуліус знову кивнув.
– Я пам’ятаю, що дуже прив’язався до нашої терапії. Вона перетворилася на ще одну одержимість, але, на превеликий жаль, не посіла місце сексуальної одержимості – тож вони просто співіснували. Пам’ятаю, що з нетерпінням чекав кожного сеансу, однак через годину йшов додому абсолютно розчарований. Зараз мені важко пригадати, що ми тоді загалом робили – гадаю, намагалися зрозуміти природу моєї одержимості з точки зору мого минулого. Щось з’ясовували – ми повсякчас намагалися щось з’ясувати. Однак кожний висновок я сприймав з підозрою. Жодне з припущень не було досить обґрунтованим, не підтверджувалося фактами, а найгірше було те, що жодне з них аж ніяк не вплинуло на мою одержимість. А то таки була одержимість, я це добре знав. Як знав і те, що мушу з цим покінчити, причому раз і назавжди. Час минав, і врешті-решт я усвідомив, що ви не знаєте, як мені допомогти, тож я просто втратив віру в результативність нашої спільної праці. Пригадую, що ви витрачали силу-силенну часу на аналіз моїх стосунків з іншими людьми, і особливо з вами. Як на мене, то була суцільна нісенітниця. Такої думки я дотримувався тоді й дотримуюся зараз. З часом наші зустрічі стали для мене болісними, мені було непросто продовжувати досліджувати наші стосунки, немовби вони існували, немовби тривали певний час чи були чимось більшим, аніж простим «наданням платних послуг».
Після цих слів Філіп замовк і поглянув на Джуліуса, розвівши руками, немовби хотів сказати: «Ну вибач – ти сам хотів почути правду!»
Джуліус був приголомшений. Здавалося, замість нього заговорив хтось чужий:
– Дякую за чесність, Філіпе. Чекаю на продовження історії: що трапилося з тобою потім?
Філіп склав долоні докупи й притулився підборіддям до кінчиків пальців. Він дивився на стелю, немовби збираючись із думками. А тоді нарешті сказав:
– Гаразд, ідемо далі. Почну з роботи. Мої заслуги в галузі розробки гормональних речовин, які запобігали активному розмноженню комах, принесли компанії гарні прибутки, і моя зарплата суттєво зросла. Але на той час мене вже просто нудило від хімії. Коли ж мені виповнилося тридцять, я отримав права на один із трастових фондів, що належали моєму батькові. І відчув себе вільним. Кілька років я міг узагалі не думати про гроші, тож скасував передплату на всі періодичні видання з хімії, звільнився з роботи й присвятив себе тому, чого прагнув – пошуку істини. Відчуття нещастя, тривоги, сексуальна одержимість – вони нікуди не зникли. Я намагався