Герцфельд, але ви теж потрапили до цього переліку…
– Я вже починаю про це здогадуватися, – втрутився Джуліус і похапцем додав: – Не треба вибачень. Я ціную твою чесність.
– Перепрошую, не хотів про це розводитися. Отже, оскільки терапія не була ефективною, я вирішив вдатися до самозцілення за допомогою курсу бібліотерапії, що охоплював би думки наймудріших людей, які будь-коли жили на цьому світі. Тож я взявся до систематичного читання філософських праць, починаючи з давньогрецьких досократиків і закінчуючи Поппером, Роулзом і Квайном. Через рік навчання моя одержимість залишилася незмінною, однак я зробив кілька важливих висновків: я на правильному шляху, філософія – це моє. То був суттєвий крок уперед – пригадайте, як часто ми говорили про те, що я ніде у світі не почуваюся як удома.
– Авжеж, це я теж пам’ятаю, – кивнув Джуліус.
– А тоді мені спало на думку таке: оскільки я планую присвятити найближчі роки читанню філософських праць, чому б не перетворити це на свій фах? Гроші все одно колись закінчаться. Тому я вирішив здобути ступінь доктора філософських наук у Колумбійському університеті. Навчання було успішним – я написав солідну дисертацію і вже за п’ять років отримав бажаний ступінь. Розпочав свою викладацьку кар’єру, а потім, буквально кілька років тому, зацікавився прикладною або ж «клінічною філософією» – особисто я надаю перевагу саме останньому терміну. Як бачите, тепер я тут.
– Ти не закінчив розповіді про своє зцілення.
– Саме тоді, коли я читав усі ці праці в Колумбії, я познайомився з одним психотерапевтом. То був ідеальний терапевт: він запропонував мені те, чого не міг дати жодний інший спеціаліст.
– У Нью-Йорку? А як його звали? Він працював у Колумбійському університеті? До якої школи належав?
– Його звали Артуром… – на мить Філіп замовк і глянув на Джуліуса з ледь помітною посмішкою.
– Артуром?
– Так. Артур Шопенгауер – мій психотерапевт.
– Шопенгауер? Філіпе, це ще один жарт?
– Я ніколи не був таким серйозним.
– Зізнаюся, я не надто з ним знайомий – чув тільки різні кліше про притаманний йому похмурий песимізм. Ніколи не чув, щоб його ім’я вживали в контексті психотерапії. Як він тобі допоміг? Що…
– Не хочеться вас перебивати, лікарю Герцфельд, але до мене скоро прийде клієнт. А я, як і раніше, не люблю запізнюватися – тут я зовсім не змінився. Я розповім про це детальніше іншим разом. Як терапевт він відіграв важливу роль у моїй історії. Скажу без перебільшення: своїм життям я завдячую генію Артура Шопенгауера.
1
Bon mot (фр.) – смішний вислів, жарт. (Тут і далі прим. перекл.)
4
Талант нагадує вправного стрільця, який влучає в ціль, недосяжну для інших. Геній схожий на вправного стрільця, який влучає в ціль, якої інші не здатні навіть