усі – на вихід.
> Це все?
> Ні. Не зовсім. Я збираюся підірвати це місце.
> Що за херня?
> Я встановила приймач через дорогу на даху старої фабрики з виробництва кольорової плівки. Будемо спостерігати.
> Тікай!
> Кольорова плівка?
> Не треба тікати. Ніхто не постраждає.
> Повірте їй.
> Плівка для старих камер.
> Вам не треба навіть вірити мені. Просто подумайте: якби вам треба було тікати, ви б уже були мертві.
> Це якась довбана логіка.
> Останнє, перш ніж ми підемо: хто знає, чому в літаках приглушують світло під час зльоту та посадки?
> Що за херня?
> Щоб пілоту було видніше?
> Пішли вже, добре?
> Для економії електрики?
> Я не хочу помирати.
> Гарне припущення, але ні. Просто це найбільш критичні моменти польоту. Більше вісімдесяти відсотків аварій трапляються під час зльоту та посадки. Світло приглушують, щоб дати можливість очам пасажирів звикнути до темряви задимленого салону.
> Для таких речей має бути назва.
> Послідуйте за світловою смугою на вихід із синагоги. Або йдіть за мною.
Хто-небудь! Хто-небудь!
Джулія стояла біля своєї раковини у ванні, Джейкоб – біля своєї. Подвійні умивальники – атрибут досить популярний у старих будинках Клівленд-парку, як і хитромудрі плінтуси, що облямовують паркетну підлогу, справжні каміни та перетворені в електричні гасові люстри. Між такими домами була така невелика різниця, що в них радо вітали найменші не схожі деталі. Інакше занадто багато зусиль було покладено, і занадто мало можна було отримати натомість. А з іншого боку, кому насправді потрібні подвійні раковини?
– Знаєш, що Бенджі запитав мене сьогодні? – сказав Джейкоб, підійшовши до дзеркала над раковиною.
– Якщо світ існуватиме ще досить довго, чи утворяться тоді скам’янілості зі скам’янілостей?
– Звідки ти…
– Я все знаю.
– Точно.
Джейкоб майже завжди чистив зуби ниткою, навіть коли був не сам. Протягом сорока років він час від часу користувався ниткою, у нього було лише три дірки в зубах – усе це економило час. Цього вечора він також чистив зуби ниткою, його дружина стояла поряд. Він хотів побути трохи з нею біля цих подвійних раковин. Або просто не хотів іти до ліжка.
– Коли я був малий, я придумав власну поштову систему. Зробив із коробки з-під холодильника поштамт. Мама вишила мені уніформу. У мене навіть марки були, на яких красувалося обличчя мого діда.
– Чому ти мені це зараз розповідаєш? – запитала вона.
– Я не знаю, – сказав він, тримаючи нитку між двома передніми зубами. – Просто згадалося.
– Чому тобі про це згадалося?
Він засміявся:
– Ти зараз схожа на лікаря Сілверса.
Вона не засміялася:
– Тобі подобається