для всього використовуємо? – підказала вона.
– Точно, – згодився він. – Я дійсно міг взяти цей пароль. Пробуємо: цей1підійде… І ні.
– Гм, мабуть, дійсно не той.
– Я можу понести його до магазину, щоб розблокували.
– Це, звичайно, пальцем у небо, але, може, надрукувати першу велику літеру, а замість числівника написати «один»?
– Я б так не робив.
– Справді?
– Справді. Ми завжди використовуємо однакові паролі.
– А ти спробуй.
Він хотів втекти від цього дитячого жаху, але й хотілося стати дитиною.
– Але я б так не робив.
– Хто насправді знає, що б він зробив? Спробуй.
Він уважно оглянув телефон, свої пальці на ньому, будинок навколо – і під впливом імпульсу (такого ж рефлекторного, як і реакція ноги на удар молоточка по коліну) він пожбурив його у вікно. Скло розлетілося на друзки.
– Я думав, воно відчинене.
А потім запала тиша, яка розірвала повітря.
Джулія вимовила:
– Ти думаєш, я не знаю, як дістатися до нашого газону?
– Я…
– І чого б тобі було не вигадати складніший пароль? Такий, який би Сем не зміг би розгадати?
– Сем лазив у телефоні?
– Ні. Лише через те, що тобі неймовірно пощастило.
– Ти впевнена?
– Як ти міг написати все те?
– Що те?
– Занадто пізно для цього зараз, коли ми вже розмовляємо про це.
Джейкоб знав, що пізно. Він вбирав очима порізи на кухонній дошці, кактуси між вікном та раковиною, малюнки дітей, прикріплені ізоляційною стрічкою до стіни.
– Вони нічого не означають, – сказав він.
– Тоді мені шкода того, хто спроможний сказати так багато, але не може надати цьому ніякого значення.
– Джуліє, дай мені шанс пояснити.
– Чому ти так не можеш зі мною?
– Що?
– Ти кажеш комусь, хто не є матір’ю твоїх дітей, що хотів би злизувати сперму з її заду, у той час, як єдина людина, завдяки якій я відчуваю себе красивою, – це довбаний кореєць-флорист за гастрономом, який навіть не флорист!
– Я огидний.
– Навіть не смій.
– Джуліє, в це важко повірити, але це були лише повідомлення. І все.
– По-перше, в це не так і важко повірити. Хто як не я знає, що ти не спроможний на такий хоробрий вчинок. Тобі забракне яєць лизати чийсь зад, зі спермою на ній чи без.
– Джулія.
– Однак важливіше інше: що саме має статися? Думаєш, ти можеш спокійно собі говорити та писати що заманеться – і це не матиме наслідків? Можливо, твій батько може. Можливо, твоя мати настільки слабка, щоб терпіти таке свинство. Але я – ні. Є порядність і є непорядність. І вони відрізняються. Хороше та погане відрізняється. Ти хіба цього не знав?
– Звичайно, я…
– Звичайно, ти не знав. Ти писав жінці, яка не є твоєю дружиною, що її тугенька пизда тебе не заслуговує?
– Це не зовсім те, що я написав. І це було в контексті…
– А