зі мною, гримаєш на дітей, але дозволяєш своєму батькові витирати об тебе ноги. Ти не писав мені Листа п’ятниці років із десять, однак увесь свій вільний час проводиш у роботі над чимось, що любиш, але не поділишся ні з ким, а потім ти пишеш ті повідомлення, які, як ти кажеш, нічого не значать. Я обійшла сім кіл навколо тебе на нашому весіллі[30]. А тепер я навіть знайти тебе не можу.
– У мене нема коханки.
– Нема?
– Нема.
Вона заплакала.
– Я обмінювався жахливо неприйнятними повідомленнями з людиною по роботі.
– Акторка.
– Ні.
– Хто тоді?
– Хіба це має значення?
– Якщо має для мене, значить має.
– Це одна з режисерок.
– Вона носить моє ім’я?
– Ні.
– Це рудоволоса жінка?
– Ні.
– Знаєш, мені все одно.
– Добре. Так і має бути. Нема підстав…
– Як це почалося?
– Просто… розвивалося. Як це буває. І це стало…
– Мені байдуже.
– Це не переросло в щось більше, ніж слова.
– Як довго?
– Я не знаю.
– Звичайно знаєш.
– Може місяці чотири.
– Тобто ти просиш мене повірити, що протягом чотирьох місяців обмінювався повідомленнями відверто сексуального характеру з кимось, хто працює з тобою щодня, і це жодного разу не призвело до чогось фізичного?
– Я не прошу повірити мені. Я кажу правду.
– Найсумніше те, що я тобі вірю.
– Це не сумно. Це – надія.
– Ні, сумно. Ти – єдина людина, яку я знаю чи уявляю, що могла б написати такі браві слова та при цьому жити таким тихим, непримітним життям. Я справді вірю, що ти міг переписуватися з кимось; що ти хочеш лизати її зад (і цим блефом ти спровокував її на відповідь), а тоді щодня сидіти поряд із нею протягом усіх чотирьох місяців і навіть не дозволити собі подолати рукою необхідні п’ятнадцять сантиметрів вгору її стегном. І так і не знайти в собі сміливості. І ти навіть не послав би їй якийсь сигнал, що вона може спокійно брати ініціативу в свої руки, зважаючи на твоє боягузтво, і покласти свою руку тобі на стегно. Подумай про знаки, які ти, напевне, посилав їй, змушуючи її мокріти, але не торкатися тебе.
– Ти зайшла занадто далеко, Джуліє.
– Занадто далеко? Ти серйозно? Ти в цій кімнаті – єдина людина, яка не знає, що означає «занадто далеко».
– Я знаю, що зайшов занадто далеко в тому, що я писав.
– Я тобі кажу про те, що в житті ти не дійшов достатньо далеко.
– Що це взагалі означає? Ти хочеш, щоб у мене була коханка?
– Ні, я хочу, щоб ти писав мені листи в шабат. Але якщо ти збираєшся писати порнографічні повідомлення комусь іншому, тоді так, я хочу, щоб у тебе з’явилася коханка. Бо тоді я зможу тебе поважати.
– Я не бачу в цьому ніякого сенсу.
– А я ще й як бачу. Я б тебе почала поважати значно більше, якби ти її відтрахав. І це б мені довело одну річ, в яку мені все важче й важче повірити.
– А саме?
– Що ти – жива людина.
– Ти не віриш, що я – людина?
– Я