але маленькі ставки´ привітні до тих, хто в них плавав. У них є підтримка спільноти і друзів. Окрім того, тут не засуджують новацій та індивідуальність. «Ми починаємо створювати для себе нішу, – писав обнадіюваний Піссарро своєму другові. – Ми пройшли непоміченими й підняли свій плакат посеред натовпу». Їхнім завданням було «рухатися вперед, не зважаючи на думки інших». Він мав рацію. Працюючи самостійно, імпресіоністи знайшли для себе нову ідентичність. Вони відчули нову творчу свободу, і невдовзі зовнішній світ почав прислухатися до них. В історії сучасного мистецтва не було важливіших і відоміших виставок, аніж оця. Якби в наш час ви захотіли придбати картини, вивішені в цих тісних кімнатах на горішньому поверсі, вам довелося б заплатити понад мільярд доларів.
Імпресіоністи доводять, що іноді краще бути великою рибою в маленькому ставку, ніж маленькою рибкою у ставку великому, тому що в маргінальному світі статус аутсайдера перестає бути вадою. Піссарро, Моне, Ренуар і Сезанн обирали між престижем і помітністю, вибірковістю та свободою й вирішили, що ціна великого ставка занадто висока.
Керолайн Сакс стояла перед таким самим вибором. Вона могла бути великою рибиною в Мерілендському університеті або маленькою рибкою в одному з найпрестижніших університетів світу. Вона обрала Салон замість трьох кімнат на бульварі Капуцинів – і дорого заплатила за своє рішення.
Проблеми для Керолайн Сакс почалися навесні першого року, коли вона взялася студіювати хімію. Зараз вона розуміє, що записалась на забагато предметів і гуртків. Вона дістала оцінку за третій проміжний етап, і їй похололо в грудях. Вона пішла до професора.
– Він дав мені кілька завдань, а потім сказав: «Вам не вистачає базового знання певних концепцій, тому я порадив би вам покинути цей курс, не складати останній іспит, а наступної осені почати спочатку».
Керолайн вчинила так, як їй порадив викладач. Вона знову пройшла цей курс наступної осені. Але результати виявилися не набагато кращими. Вона дістала B–[31]. Дівчина була шокована.
– Раніше я ніколи не отримувала B, – каже вона. – Я завжди була відмінницею. До того ж вивчала цей предмет удруге, на другому курсі, а більшість студентів були на першому семестрі. Це мене дуже розчарувало.
Коли її прийняли в Браун, Керолайн знала, що він відрізнятиметься від вищої школи. Інакше не могло й бути. Вона більше не буде найрозумнішою дівчиною в класі – і вона з цим змирилась.
– Я усвідомлювала, що хай скільки готуватимуся, деякі студенти знатимуть те, про що я ніколи не чула. Тому я намагалася не бути наївною.
Одначе з хімією все склалося ще гірше, ніж дівчина очікувала. Конкуренція в її класі виявилася занадто потужною.
– Мені було важко навіть спілкуватися зі студентами з цих класів, – веде далі Сакс. – Вони не хотіли мені розповідати, як вони вчаться. Вони не бажали говорити про те, як краще зрозуміти