славу має задля Діви.
На Місяці є дивовижний край,
Для дурнів і безумців давній рай4, —
А на межі широкого простору,
Де Ніч, Хаос і Пекла дух тяжкий
Панують завжди в злагоді тісній,
З’єднавшися у силу темнозору,
Лежить страшне, печеряве житло,
Що світла сонячного й не було
Ніколи там, – проміння лиш фальшиве,
Хистке, холодне, тьмяне і жахливе,
Яке з болотних повстає огніз.
Там повно чортенят, чортиць, чортів.
Дитина з бородою і в короні,
Цариця-Дурість там сидить на троні,
Рот, мов Данше, роззявлюючи свій5.
За скіпетр – служить брязкотельце їй.
Дочка це темноти, хоч не єдина;
Стоїть навколо вся її родина:
Пиха, Лінивство, Впертість кам’яна
Та Легковір’я, що вагань не зна.
Слугують їй уклінно, як годиться,
Подумав би, що й справді то цариця, —
А все це лиш облуда і туман,
Панує-бо за неї інший пан:
Лукавство там несите за міністра.
Ця спритна постать, до ошуки бистра,
За ніс царицю водить і дворян.
В години неспокою та тривоги
Там раду радять мудрі астрологи,
Що правди не сказали ще ні в чім, —
Тому ж і віри всі діймають їм.
Алхіміки там злото фабрикують,
Не маючи в кишені і дрібних,
Юрба там розенкрейцерів дурних[56]
І всіх, що в теології мудрують.
Товстий Лурді з-поміж усіх ченців
Був обраний туди помандрувати.
Коли блакить ясних небес повив
Нічний туман, мінливо пелехатий,
На крилах сна, імлистих та легких,
Полинув наш чернець у рай дурних6.
Не маючи підстави дивувати
У Дурості нічому при дворі,
Він думав, що в своїм монастирі.
Передусім він, глянувши на стіни,
Емблематичні постеріг картини:
Какодемон,[57] що будував той храм,
Накреслив мальовниче там і сям
Помилок, хиб і всіх дурниць портрети.
Там і дотепні плани ви знайдете,
Що виконать ніхто, проте б, не міг,
Хоча у «Віснику»[58] і славлять їх.
Поміж такими дивними дивами,
Де у гурті роззяви з шахраями,
Шотландець Лоу там немов живий, —
Землі французької король новий.
Скрашає паперова діадема
Чоло його, де й напис є: система7.
Із мила блискотливі бульбашки
Усім дає він з щедрої руки.
Ченці, повії, судді – для користі
Всі грошики до нього зносять чисті.
О, скільки тут гуртків, гурточків, пар!
З Моліною достатнім Ескобар8,
По них – Дусен, що бідній людській зграї
Ту буллу цілувати простягає,
Яку Тельє так хитромудро склав9,
Аж навіть Рим, хоч потай, глузував…
Проте ж із неї безліч випливає
Сперечок, партій, диспутів гучних
I – це найгірше