чвари суєти й марноти!
Навколішки! Дорогу, ідіоти!
В труні, що отінив святий Медар,
Лежить дурних і тупоумних цар!11
Господній дух на всіх французів лине
З убогої тієї домовини:
Сліпому враз він повертає зір, —
I той навпомацки іде в свій двір;
Кривий до того гробу поспішає,
Реве осанна – і як перш кульгає;
Глухий стоїть і слухає, мов пень, —
А натовп легковірний день у день
Кричить про явлене високе диво,
Цілуючи труну благочестиво12.
Товстун-Лурді на все те позира
I славить бога сили та добра,
Кричить, не розуміючи нічого,
I з реготу трясеться пузо в нього.
А! Ось і він, премудрий трибунал,
Де засідає й піп, і кардинал, —
То інквізитори, то слуги віри,
Яких побожні оточили сбіри,
То судне коло докторів святих;
Совине пір’я покриває їх,
На головах – ослині довгі уші.
Щоб зважувати людські справи й душі,
Вони вживають певних терезів;
Дві шалі там: одна для дукачів,
Що їх собі святі отці зібрали,
Для крові з грішних, що вони пролляли;
На другій шалі – чотки, літії,
Декрети, булли та єктенії…
Ця вся високовчена асамблея
Бідаху оточила Галілея13;
Він перед ними на коліна став,
Прощення молить, правду-бо сказав.
Що ж то в Лудені за нове багаття?
Кюре в огні печеться, миле браття;
Негідники приречення своє
Сказали: ворожбит Юрбен Грандьє14.
Галігаї! І ти, і ти згоріла15
У розцвіті прекрасної весни,
Коли парламенту продажна сила
Тебе назвала, винну без вини,
Страшною спільницею Сатани.
Ох, Франціє високомудра й мила!
У пекло й папу тільки й віриш ти,
За «Отче наш» боїшся перейти!
Стоїть мені в очах наказ твій дикий
Про Арістотеля й шлункові ліки16.
I вас, Жіраре, отче запальний17,
У книзі оспіваю я своїй!
Немов живу, я вашу постать бачу,
Побожний і прекрасний сповідачу;
Скажіть мені, як з чарівним дівчам
У сповіді тій повелося вам?
Лихого я не бачу в цій пригоді:
Законне все, Жіраре, що людське,
I тут гріха дошукуватись годі:
Святі отці чинили й не таке.
Одна для мене річ незрозуміла:
До чого тут здалась нечиста сила?
Жіраре! Ви самі і всі судці,
Всі прокурори, свідки, адвокати —
Лукаві клерки і тупі ченці —
Шкода між вами чаклунів шукати!
Ось і парламент, що спалити враз
Послань прелатських двадцять дав наказ
I смертний бій оголосив тій раті,
Де на чолі – дивак, святий Ігнатій;
Та й на парламент склалася біда;
Ігнатій радий, а Кенель – рида.[61]
Париж тій долі співчував трагічній
I втішився лиш в опері комічній.
О