мужнім ріс і очі мав розверзті,
був красенем і хлопцем хоч куди.
А що перебував на перехресті
між церквою та матір’ю завжди,
то мав тією стежкою, гадаю,
потрапити прямісінько до раю.
Отож він спершу гарна був дитина,
як говорив не раз я перед цим,
в дванадцять мати вже була повинна
пишатись навіть підлітком таким.
Щоправда, часом вибухи у сина
траплялися, властиві молодим,
але загал їх легко переносив,
допоки формувався цей філософ.
Я з висновком своїм не поспішаю,
бо добре знав Жуанових батьків
і щось розпізнавати, як гадаю,
в людських серцях навчитися зумів.
До того ж я і наміру не маю
по матерях судити про синів,
та й не люблю я злого лихослів’я —
його завжди уникнути умів я.
Отож мовчу. І є на те причина.
Скажу лише: якби мені свого
доводилось виховувати сина,
я б день і ніч не змушував його
читати катехізис, і дитина
пішла б до школи вчитися того,
чого навчився я в її гостинних
і пам’ятних мені до скону стінах.
Учитись там! Хвалитися не стану.
Та й не вернуть минулого назад!
Не вводитиму грецькою в оману —
її забув я зовсім… Verbum sat!71
Хоч сам здобув освіту я й погану,
та все-таки, я думаю, хлоп’ят
не так потрібно нині научати,
як Дон Жуана научала мати.
В шістнадцять літ він гарний був до біса,
стрункий і худорлявий, наче паж,
хоч не такий, як пажі ті, гульвіса.
Та входила завжди Інеса в раж,
коли його якась потвора лиса
дорослим називала – терпла аж.
Бо передчасність, як вважала ненька,
великий ґандж і хиба чималенька.
Були у неї друзі бездоганні,
та Джулія трояндою цвіла,
і – ні! – не поступилася б Діані.
Краса її природною була,
як пас Венери, сіль, що в океані,
чи Купідонів лук або стріла.
Хоч порівняння, котрих уживаю,
вже досить заяложені, я знаю.
Очей її блискучість і принаду
їй мавританська кров передала.
(В Іспанії вважають це за ваду,
хоч в тім провина Джулії мала).
Як Боабділ, лишаючи Гранаду,72
до Африки тікав не спроквола,
в Іспанії лишилась прабабуся, —
чи справа в ній, сказати не беруся.
Її з якимсь гідальго одружили,
коли настав одружуватись строк.
Йому б, напевне, предки не простили
такий зухвалий і ганебний крок —
самі вони старалися щосили
лише племінниць брати і тіток,
хоч всім відомо – шлюб такого роду
здебільшого погіршує породу.
Цих двоє перемішувачів крові,
хоч і були батькам, як в серце ніж,
та