волосся темне, мовби туча,
облямувало високо чоло,
шовкові брови, темні та блискучі,
як дві веселки вигнуто було,
уста рожеві та небалакучі —
все це іспанське сонце їй дало.
Ставна на зріст. (А я – чому не знаю —
малих на зріст жінок не полюбляю.)
Її посватав чоловік самітний,
якому вже минуло п’ятдесят.
Та у жінок звичай тепер новітній
і змога є купюру розмінять,
щоб, коли муж твій п’ятдесятилітній,
було їх краще два по двадцять п’ять.
Та є у мене твердити причини,
що й тридцять – непогано для мужчини.
Усе це прикро. Але як на мене,
то винна тільки сонця сухозлоть.
Його проміння дике і шалене
розпалює і труїть нашу плоть.
І навіть піст і бдіння цілоденне
не в силі хіть ганебну побороть.
На Півдні кожен легше піддається
всьому тому, що любощами зветься!
Щасливі люди Півночі святої,
де править доброчесність золота!
Моральні там підтримує устої
мороз, що грішні душі огорта.
(Себе в обіймах стужі крижаної
змиряв святий Антоній73 неспроста!)
Там за розпусту встановили мито
і мають суддям грішники платити.
В Альфонсо ще була краса і сила,
та Джулія і в пестощах своїх
його лише терпіла – не любила.
Немало є на світі пар, що їх
буденщина об’єднує безкрила,
бо дуже мало спільного у них.
Альфонсо ревнував, але нікому
признатись не насмілився б у тому.
Хтозна чому, та Джулія дружила
з Інесою – неначе завдяки
тому, що хоч їх дещо і різнило,
обох єднали де в чому смаки.
Базіки теревенили щосили,
неначебто ще в молоді роки
Інеса при Альфонсові, бувало,
про стриманість сувору забувала.
Уся Севілья тільки те і чула:
цей флірт триває, судячи з ознак!
І Джулію Інеса пригорнула —
не розіллєш водою їх ніяк.
Альфонсо був у захваті: мамула
його хороший схвалювала смак!
Та хоч плітки і ширились зухвалі,
Інеса їх спростовувала й далі.
Чи Джулія прочула власним вухом,
чи просто здогадатися змогла,
не знаю… Ані словом, ані рухом
вона того відчути не дала.
Можливо, що не відала і духом
або цілком байдужою була…
Коли ж від світу крилася й таїла,
то, визнаю, – робила це уміло.
Якщо лише тринадцятий хлопчині,
а жінці вже не менше двадцяти,
за ласки їхні чисті і невинні
не можна їм, звичайно, доректи.
Та двадцять три вже їй минуло нині,
і встиг Жуан шістнадцяти дійти…
За кілька літ міняються на диво
взаємини – на Півдні особливо.
Та