entre nous76 було б ужити гоже,
бо все це їй французькою верзлось,
але тоді, така неоцінима,
пропала б у моєму вірші рима).
І все-таки вона це уявила:
Жуан уже дорослий і змужнів,
вона – вдова, до того ж дуже мила…
Хай через кілька років, а не днів.
Набув би повноти душі та тіла,
то й у коханні більше б розумів…
В коханні серафима молодого,
що перед цим говорено про нього.
Та досить вже про Джулію. Пора вже
поволі й до Жуана перейти.
Що коїлося в серці не добравши,
він, як Медея77, рано розцвісти
зумів, але, розгублений, не знав ще,
якої досягнути висоти
змогла у ньому пристрасть, що безкрає
чоловікам блаженство обіцяє.
Розгублений, Жуан тікав до гаю,
блукав блідий і стомлений з лиця,
і, самоти шукаючи з відчаю,
не знав, що значить стомленість оця.
Що ж, самоту і сам я полюбляю,
та самоту султана – не ченця.
І ліс люблю – не з гротом поокремим,
а краще, так би мовити, з гаремом.
Поет сказав чудово: «О кохання!
Лиш в захваті й безпеці настає
у пристрасті почате царювання
безмежне та божественне твоє!»
Не ставитиму зайвих запитань я,
і все-таки одне у мене є:
як поєднати з захватом безпеку,
таку від нього рисами далеку?
Поет в рядках, що ви їх прочитали,
в свідомості усіх лишивши слід,
жадав, щоб люди клопоту не мали —
і тільки так їх розуміти слід.
Він не хотів, щоб марно турбували,
коли він любить або їсть обід.
Що ж до безпеки… Раджу вам до хати
лише певніше двері замикати.
Жуан блукав над берегом у тиші,
в журбі й сум’ятті падав на траву…
В таких місцях поет поему пише
або сюжети бачить наяву.
Тут і читати створене зручніше.
Проте я застереження вживу:
якщо не Вордсворт виростив ті квіти
і можна щось у творі зрозуміти.
Він так поринув у свої глибини
(не Вордсворт, а Жуан), що самота
зняла душевний біль до половини.
Та він не знав, що пристрасність ота
і хижа спрага значити повинна,
і, на свої не зваживши літа,
зробився метафізиком побожним —
цілком, здається, Колріджу тотожним.
Він розпочав про всесвіт міркувати,
про зорі та вогонь, як Прометей,
про землетруси та аеростати,
про війни й анатомію людей, —
про все, що заважає нам пізнати
великий світ непізнаний оцей,
і врешті, захлинувшись від любові, —
про очі донни Джулії чудові.
У тому, хто думки такі плекає,
глибокодумність, а не простоту
завжди мудрець досвідчений